voeto.ru страница 1страница 2 ... страница 5страница 6
скачать файл

Інтегративно-особистісний підхід у психології: впорядкування головних понять // Психологія і суспільство. – 2009. – № 4. – С. 25-53.

ІНТЕГРАТИВНО-ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД У ПСИХОЛОГІЇ:

ВПОРЯДКУВАННЯ ГОЛОВНИХ ПОНЯТЬ

Георгій БАЛЛ Copyright © 2009

І. Постановка проблеми.


Поняття особистості (пов’язуване, за однієї з найширших інтерпретацій, із людським індивідом як свідомим учасником соціального буття) належить до найважливіших у психології, ба навіть у людинознавстві взагалі. Власне, особистість можна вважати однією з категорій людинознавства. До того ж, сказане стосується не лише наукових студій, а й суспільної свідомості, різноманітних практичних застосувань. Стрімкі цивілізаційні зрушення, які докорінно змінюють життя людей і ставлять перед ними дедалі більші вимоги, підвищення, як кажуть, ролі “людського фактору” в суспільних процесах стали підставою для численних ініціатив щодо запровадження особистісного підходу в різних галузях освіти й соціального управління. Проте, навіть за визнання вищезгаданої широкої інтерпретації, сутнісний зміст поняття особистості розуміють дуже по-різному (це зайвий раз підтверджують видані останніми роками в Україні праці з оглядом багатьох вітчизняних і зарубіжних теорій особистості [19; 86; 90]). Природним чином така ситуація спонукає й до різних трактувань особистісного підходу. Власне, наявність подібних розходжень є закономірним явищем  тож воно не становило б небезпеки, якби так чи інакше здійснювалась координація зазначених трактувань у межах якоїсь метасистеми. На жаль, зусиль у даному напрямку бракує, що гальмує поступ і науково-психологічних досліджень, і різних галузей практичної психології. Усвідомлюючи цю ситуацію і намагаючись сприяти заповненню окресленої прогалини, лабораторія методології і теорії психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України працює, починаючи з 2007 р., над темою „Інтегративно-особистісний підхід у психологічній науці та практиці” – див. також [36; 37; 71].

У межах виконання вказаної теми написано й дану статтю, де робиться спроба впорядкувати поняттєві засоби, необхідні для опрацювання проголошуваного підходу. Здійснюючи таку спробу, я прагну керуватися методологічним орієнтиром, який обрав для себе ще 40 років тому, коли з’ясовував психологічний зміст поняття “задача”; йдеться про те [7, с. 143], щоб додержувати вимог як формальної, так і діалектичної логіки, поєднуючи чіткість дефініцій із врахуванням суперечливої сутності досліджуваних явищ.



ІІ. Варіанти особистісного підходу в сучасній психології та потреба в розбудові його інтегративної версії.


Тож почну з окреслення найпоширеніших варіантів трактування поняття “особистість” і, відповідно, особистісного підходу в сучасній психології.

Один із них, характерний для прихильників природничонаукової традиції у психології, схильний зводити зміст поняття “особистість” до сукупності притаманних індивідові досить сталих, великою мірою природжених, рис; тож головний сенс особистісного підходу вбачають у їх ретельному визначенні в кожного індивіда за допомогою апробованих тестових методик або клінічних процедур і наступному якнайповнішому врахуванні у навчально-виховному процесі, професійній орієнтації, менеджменті персоналу, психотерапії тощо.

Другий варіант, різновиди якого сформувались як у рамках західних рольових та інтеракціоністських концепцій, так і в радянській філософії та психології, вбачає в особистості якість індивіда, що формується у суспільно детермінованих процесах соціальної взаємодії, спілкування, діяльності. Трактований з цих позицій особистісний підхід (як і його модифікація – „особистісно-рольовий підхід” [20]) наполягає передусім на такій побудові цих процесів, за якої вказана якість якнайбільше відповідатиме певній апробованій у соціумі системі цінностей.

Нарешті, третій варіант, базований на солідній філософській традиції (від класичної німецької філософії до екзистенціалізму ХХ століття), наголошує, як на визначальному атрибуті особистості, на її суверенності, сторонами якої є її внутрішня свобода, відповідальність, притаманні їй здатності до здійснення вчинків, до творчості, до побудови й реалізації сенсу свого життя. Тож у поважанні цих якостей та всебічній підтримці їхнього становлення полягає, за даного варіанту, головний зміст особистісного підходу.

Чи можна оголосити якийсь із цих варіантів правильним, а решту – помилковими? Авжеж ні! Кожний із них має досить серйозне підґрунтя – і водночас жоден сам по собі не може претендувати на достатньо повне відображення сутності особистості та пріоритетів особистісного підходу. Натомість є потрібним системне узгодження придатних для цього складників зазначених варіантів. Тут варто згадати характеристику особистості Г.С. Костюком як “складної цілісної системи систем” [48, с. 113].

Проілюструю сказане простими прикладами.

Є безсумнівною наголошувана у вищезгаданому першому варіанті особистісного підходу істотна значущість природжених особливостей психофізіологічних механізмів поведінки. Мабуть, саме такими особливостями великою мірою зумовлена, наприклад, агресивність особи – її схильність досягати перемоги в конфлікті шляхом рішучого й жорсткого застосування сили, зокрема фізичної. Але ця схильність набуває зовсім різного етичного й соціального змісту в боксера і у винуватця насильницьких злочинів, а, отже (як, мабуть, погодиться більшість психологів) вона по-різному виступатиме у структурі їхніх особистостей.

Щодо другого варіанту, можна згадати приклад, який наводив О.М. Леонтьєв [54, с. 197-198]: природжений вивих тазостегнового суглоба, прирікаючи дитину на кульгавість, істотно утруднює її повноцінне спілкування з однолітками, і саме це (а не рухові обмеження самі по собі) загрожує особистісними деформаціями. Ілюстрований цим прикладом механізм є вельми важливим, тож на нього треба зважати і у пізнанні особистості, і у впливах на неї. Але даний механізм слід розглядати не ізольовано, а у системних зв’язках з іншими, до яких привертають увагу інші варіанти особистісного підходу.

Переходячи до третього варіанту, варто згадати максиму Жана-Поля Сартра “Ми є наші вибори” та її критику Абрагамом Масловим як психологічно необґрунтованої [66, с. 181]. Поза сумнівом, здатність до шляхетного вибору за складних обставин є дуже значимою чеснотою особистості. Але втілити цей вибір у життя навряд чи вдасться поза потрібними для цього психофізіологічними механізмами та опрацьованими в попередній діяльності психологічними засобами – когнітивними й вольовими.

Тож, віддаючи належне згаданим варіантам особистісного підходу, слід разом із тим визнати, що набагато перспективнішим за будь-який з однобічних варіантів була б його синтетична (інтегративна) версія, або, інакше кажучи, інтегративно-особистісний підхід, який би згадану однобічність долав. Інтегративність трактується при цьому одночасно у двох аспектах.

По-перше, йдеться про аспект методологічний, або, можна сказати, гносеологічний, – тобто про інтеграцію (синтез) конструктивних складових концепцій, що відповідають різним (не лише тим, про які було щойно сказано) варіантам розуміння та пізнання особистості. Слушну думку висловлює з цього приводу П.П. Горностай: „Усі теорії дуже різні, проте заслуговують на увагу не лише відмінності між ними (хоч при поверховому аналізі вони найпомітніші), але й можливості їхньої взаємодії, коли положення однієї теорії постають доповненням або продовженням іншої. Йдеться про інтегративний підхід, у рамках якого можуть бути розроблені складові частини загальної метатеорії особистості1 [28, с. 100].

По-друге, мається на увазі онтологічний аспект інтегративності, тобто орієнтація на цілісний розгляд людського індивіда (особи) у єдності його соматичних, психологічних і духовних властивостей.

Поза сумнівом, вказані аспекти взаємопов’язані. Адже, як констатує С.Д. Максименко, „неможливість вирішити загадку цілісності і унікальності особистості зумовлена… тим, що існує потяг акцентувати одне з начал за рахунок іншого” [62, с. 133]. Важливим є те, що об’єктивне існування цілісного людського індивіда утворює онтологічну підставу для системного об’єднання адекватної інформації про нього, отриманої різними методами, які зосереджують увагу на різних властивостях цього індивіда; інакше кажучи  для реалізації гносеологічного аспекту інтегративності.

При всьому цьому, розбудову інтегративно-особистісного підходу у психології немає потреби розпочинати, так би мовити, з чистого аркуша: адже є цілковита можливість опертися на плідні традиції. Не вдаючись наразі до їх огляду, вкажу на джерело, якому, як на мене, варто надати найбільшої ваги. Маю на увазі концепцію особистості, побудовану майже сто років тому видатним вітчизняним психологом Олександром Федоровичем Лазурським (1874  1917). За всього багатства змісту цієї концепції, її найбільша цінність полягає, на мій погляд, у двох ідеях (власне, досить простих, але дуже плідних).

Перша з них полягає у розрізненні двох сфер психіки, а саме:

а) ендопсихіки, яка, за Лазурським, виражає “внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, ніби внутрішній механізм людської особистості” [51, с. 49]. Цей бік психіки „звичайно позначається термінами «темперамент», «характер» і «розумова обдарованість»” [там само] і пов’язаний „більш чи менш тісно з індивідуальними особливостями центральної нервової системи даного індивіда” [51, с. 51];

б) екзопсихіки, зміст якої „визначається відношенням особистості до зовнішніх об’єктів, до середовища, причому поняття «середовища» або «об’єктів» береться у найширшому сенсі, у якому воно охоплює усю сферу того, що протистоїть особистості й до чого особистість може так чи інакше ставитися; сюди входять і природа, і матеріальні речі, і інші люди, і соціальні групи, і духовні блага  наука, мистецтво,  і навіть душевне життя самої людини, оскільки останнє також може бути об’єктом певного ставлення з боку особистості” [51, с. 50].

Лазурський не лише констатував наявність ендо- і екзопсихіки, а й детально досліджував їхній взаємозв’язок і взаємодію. У невідповідності між ендо- і екзопсихічними складниками особистості (зокрема, „між основними задатками й здібностями даної людини, з одного боку, й засвоєними нею професійними навичками, поглядами й способами діяльності – з іншого” [51, с. 61]; взагалі – між „нервово-психічною організацією” людей, про яких ідеться, і відбитком на їхньому житті й діяльності „обставин, що діють іззовні” [51, с. 116]) Лазурський вбачав суттєвий чинник гальмування, а то й збочування особистісного розвитку. Варто додати, що ймовірними наслідками окресленої невідповідності стають і психосоматичні розлади, як це показано в новітніх працях українських психологів [89].

Методологічно вельми значущою (та, на жаль, часто нехтуваною) є теза Лазурського, за якою „питання про поділ особистості на ендо- і екзопсихіку не слід плутати з питанням про різне походження окремих елементів особистості” [51, с. 51]. Відзначаючи переважну роль біологічних чинників у становленні ендопсихіки і таку саму роль соціальних чинників щодо екзопсихіки, вчений, одначе, не абсолютизував цього співвідношення, застерігаючи, що „було б… зовсім неправильно думати, ніби всі цілком ендо-риси є природженими..., тоді як екзо-прояви цілком зводяться до відбитку, що його накладають на людину виховання і зовнішнє середовище” [там само]. Лазурський звертав увагу, зокрема, на часті випадки, коли „виховання і зовнішні умови могутнім чином сприяють посиленню й дальшому розвитку такої ендо-риси, яка без них би заглухла й залишилася зовсім нерозвинутою” [51, с. 52]. Вчений застерігав також проти думки, ніби „екзопсихічний бік особистості – це щось зовнішнє, поверхове, минуще, яке має значення лише для даного моменту... Навпаки, деякі характерні екзо-прояви (наприклад, звичка або незвичка до праці...), коли вже вироблені й засвоєні людиною, відрізняються згодом нерідко такою самою міцністю, як і її ендопсихіка, залишаючись іноді незмінними до кінця життя, попри неодноразову зміну зовнішніх умов і навколишньої обстановки” [там само]2.

Друга основоположна ідея Лазурського полягає у виокремленні трьох якісно специфічних рівнів особистісного розвитку (“психічних рівнів”, в авторській термінології), які розрізняються за характером адаптації у соціальному середовищі. Особистості нижчого рівня не здатні загалом успішно пристосуватися до середовища; особистості середнього рівня (а це переважна більшість людей) володіють такою здатністю; особистості ж вищого рівня, не обмежуючись цим, пристосовують середовище до себе. Останнє трактується не в егоїстичному сенсі (адекватному хіба що для збочених варіантів особистісного розвитку, теж проаналізованих Лазурським), а в сенсі творчого збагачення тої чи тої сфери суспільного життя й культури. Критерієм моральної й соціальної оцінки особистості є, за Лазурським, не “психічний рівень” як такий, а більша чи менша тенденція до його підвищення, більше чи менше прагнення до самовдосконалення.

О.Ф. Лазурський не був самотній у своїх поглядах. Вплив його ідей відчувається, зокрема, у висловлюваннях філософа, психолога і педагога Мойсея Матвійовича Рубінштейна (1878  1953). Педагогічна діяльність, вважав останній, має сприяти тому, “щоб індивід зростав не лише в напрямку пристосування до дійсності, але щоб він був здатний пристосовувати її до себе у різних відношеннях і поглиблювати й творити її по-новому шляхом комбінування і перетворення її у її частинах”; такий підхід стосується “техніки, мистецтва, науки, суспільних форм тощо” [94, с. 14]. Взагалі, М.М. Рубінштейну (його спадщині спеціально присвячено статтю [10]) належить чимало вельми продуктивних ідей з проблеми особистості; тож я нижче неодноразово цитуватиму його праці.

Проте повертаюсь до концепції О.Ф. Лазурського. Зіставляючи її з окресленими вище варіантами особистісного підходу, констатуємо, що перший (природничонауковий за своєю орієнтацією) варіант зосереджує увагу на ендопсихічних властивостях особи; другий (його можна визначити як соціогенетичний) – на екзопсихічних. Що ж до третього варіанту (його можна назвати суб’єктним), то він набуває тим більшої ваги, чим яскравіше реалізується щойно згадана тенденція, яку відмічав Лазурський, до підвищення „психічного рівня” особи.

Розуміння особистості О.Ф. Лазурським є, на мою думку, повнішим і глибшим порівняно з багатьма пізніше розвинутими концепціями. Зокрема, наголошування (у світлі ідей Лазурського – однобічне) на екзопсихічній стороні особистості було зазвичай характерне для концепцій марксистської орієнтації та залишається впливовим на пострадянському просторі. В одному з найавторитетніших психологічних словників дано таку дефініцію: „Особистість – 1) людина як суб’єкт соціальних відносин і свідомої діяльності; 2) визначувана залученістю до соціальних зв’язків системна якість людини, котра формується у спільній діяльності та спілкуванні” [49, с. 187]. Коментуючи цю дефініцію з позицій концепції О.Ф. Лазурського, маємо: а) констатувати, що наведена дефініція обмежується розглядом екзопсихічного боку особистості; б) висловити сумнів з приводу того, чи дійсно лише залученістю до соціальних зв’язків (попри їх незаперечну значущість і, можна погодитись, системотвірну роль) визначається зміст обговорюваної системної якості людини.

Поширеним є і інший однобічний підхід до трактування особистості, протилежний щойно окресленому в тому сенсі, що в останній фіксують лише ендопсихічні, за Лазурським, складники. Зокрема, за Ґ. Олпортом, особистість – це „динамічна організація психофізичних систем всередині індивіда, яка визначає характерні для нього поведінку й мислення” (цит. за [105, с. 819]). Подібність до наведеного вище визначення ендопсихіки Лазурським кидається у вічі.

Критикуючи авторів, які наполягають на тому, що особистість „існує лише у своїй соціальній взаємодії з іншими людьми” [75, с. 458] (тобто, у термінах Лазурського, зводять особистість до її екзопсихічних складових), Олпорт писав: „Об’єктом нашого вивчення є також нейропсихічна система «під шкірою». Це і є власне система особистості. Ми можемо дотримуватись цього положення, не заперечуючи принаймні, що важливою рисою цієї системи є її неперервна взаємодія з більшими системами й залежність від них...” [там само]. Схарактеризовану в такий спосіб „систему особистості” Олпорт вважав „специфічним предметом психології”, тоді як „соціальні й культурні системи, всередині яких перебуває індивід” – „специфічними предметами соціології й антропології” [75, с. 459].

Йдучи за О.Ф. Лазурським, я прокоментував би останню тезу таким чином: поза сумнівом, зазначені системи як такі  це предмети соціології й культурної антропології; проте взаємодія індивіда з цими системами перебуває на перетині цих дисциплін і психологічної науки, входячи, у своєрідних аспектах, до предметів кожної із згаданих галузей знання. Тож так само як дослідження особистості у соціологічному аспекті не може бути повноцінним у разі ігнорування психологічного аспекту, так і, навпаки, її дослідження у психологічному аспекті потребує певного врахування аспекту соціологічного. Не випадково позиція Олпорта зазнала критики за недостатнє зважання на „взаємозв’язок поведінки і ситуації, у якій вона здійснюється” [107, с. 442]. Треба віддати належне Олпорту: на відміну від багатьох, він поставився до цієї критики конструктивно, визнавши припущені ним „недогляди” і вказавши на необхідність розбудови „адекватної теорії, яка точніше пов’яже внутрішні й зовнішні системи” (див. там само). Утім, дозволю собі висловити дещо зухвале припущення: може, західні психологи, включно з найвидатнішими, припускали б менше „недоглядів”, якби були знайомі з творами Лазурського, зокрема із розрізненням ним ендо- і екзопсихіки й аналізом взаємодії цих сфер?

Разом із тим, стосовно низки плідних концепцій, висунутих у ХХ столітті в галузі психології особистості, можна твердити: незалежно від того, чи були обізнані їхні автори із працями Лазурського, – об’єктивно згадані концепції містили розвиток його ідей. Мабуть, найочевиднішим є цей висновок щодо доробку видатного німецького психолога Філіпа Лерша (1898 – 1972). Створена ним концепція „побудови особи” (Aufbau der Person) „розглядає душевне життя у подвійному розумінні цілісності: з одного боку, в його перебігу у світі  в «горизонтальному» комунікативному переплетенні особи з її світом; з іншого  як «вертикальну» єдність, що існує всередині особи і має власну шарову будову” [56, с. 94]. При очевидній відповідності „горизонтального” аспекту особи, за Лершем, екзопсихіці, за Лазурським, а „вертикального” аспекту – ендопсихіці, Лерш досяг безумовного прогресу в розкритті змісту згаданої „шарової будови”.

На ретельний аналіз заслуговує співвідношення ідей О.Ф. Лазурського і Л.С. Виготського. Не занурюючись тут у такий аналіз, відзначу те, що видається найголовнішим:

а) високу оцінку Виготським „загалом цілком здорового наукового ґрунту”, на якому стояв Лазурський у своїй педагогічній і теоретичній праці [23, с. 64];

б) фактичну спрямованість експериментальних досліджень Виготського і створених ним теоретичних моделей (зокрема, щодо „натуральних” і „культурних” психічних функцій) на конкретне розкриття механізмів взаємозв’язку екзо- і ендопсихіки – і у плані функціонування, і у плані розвитку цих механізмів.

Наголошуючи на тому, що згаданий взаємозв’язок – у повній відповідності з вищенаведеними застереженнями О.Ф. Лазурського – не зводиться до взаємодії біологічних передумов і соціальних впливів, Л.С. Виготський та його послідовники розкривали його механізми. Як зазначала Л.І. Божович, „чинники біологічного й соціального порядку не визначають розвиток прямо; вони включаються у сам процес розвитку, стаючи внутрішніми компонентами психологічних новоутворень, що виникають при цьому... Новоутворення, які виникли, самі починають виступати внутрішніми чинниками розвитку” [17, с. 131]. Дедалі вагомішу роль відіграє при цьому власна активність особи. „Сутність культурного розвитку, – підкреслював Виготський, – полягає в тому, що людина оволодіває процесами власної поведінки...” [24, с. 316].

Враховуючи здобутки різних наукових шкіл, ми маємо продовжувати розбудову інтегративно-особистісного підходу у психологічній науці та практиці. Намагаючись рухатись у цьому напрямку, я зосереджуюсь у цій статті на розгляді найважливіших для вказаного підходу понять.



скачать файл


следующая страница >>
Смотрите также:
Георгій балл copyright 2009
815.72kb.
8 класс 2009. Мак балл -100
112.87kb.
Конкурсы : Знаешь ли ты алфавит? На каждую букву алфавита нужно назвать термин. Один термин 1 балл
64.51kb.
2011 – 2012учебный год 9 класс Общий максимальный балл за олимпиадные задания -103. Задание 1
62.46kb.
Олимпиадникам утвердили проходной балл Новости вузов Ректорское сообщество, наконец, согласовало новые правила поступления в вузы победителей и призеров олимпиад школьников
23.41kb.
Національну академію відвідали Віце-прем'єр-міністр Грузії Георгій Барамідзе та Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні Григол Катамадзе
22.05kb.
В ООО «Холдинг Гефест» разработаны и сертифицированы ряд устройств, позволяющих с наименьшими затратами выполнить введенные в действие с 1 мая 2009 г
167.6kb.
Фамилия, имя, отчество Средний балл в Москве
115.9kb.
Книга Уоллеса Уоттлза, 1910 г. Современная английская адаптация Copyright: Ребекка Файн (сша), 1999
784.44kb.
Балл Г. О. Раціогуманістична орієнтація в опрацюванні методолого-психологічних дилем // Горизонти освіти. 2010. № С. 9-15
209.33kb.
Критерий Присвоенный балл Кто оценивает
271.77kb.
Председатель Управляющего совета Директор мбоу сош №108
109.93kb.