voeto.ru страница 1страница 2
скачать файл

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ


ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ


Кафедра управління проектами


ПЕРЕЛІК ТЕСТОВИХ ПИТАНЬ із сучасних ПРОБЛЕМ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ І РОЗВИТКОМ СУСПІЛЬСТВА ТА МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ, ВІДПОВІДНО ДО ПРОГРАМИ ВСТУПНИХ ЕКЗАМЕНІВ НА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ «УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ» У 2011 РОЦІ

Одеса - 2011
ЗМІСТ
Вступ

І. Умови вступу на спеціальність «Управління проектами»

II. Програма вступних екзаменів та перелік тестових питань

ІІI. Методичні матеріали, відповідно до програми вступних екзаменів у 2011 році

ІІІ.1. Управління підприємницькою діяльністю

Тема 1. Економічна теорія

Тема 2. Мікроекономіка

Тема 3. Економічна політика

ІІІ.2. Сучасні проблеми розвитку суспільства

Тема 1. Державно-управлінські та політико-правові питання

Тема 2. Соціально-політичні питання

ВСТУП
Менеджмент проектів застосовується у всьому світі як інструмент, що дозволяє підвищити ефективність бізнесу, забезпечити його стійкість, зростання, конкурентоспроможність – тобто все те, що має назву «успіх».

Виклики часу й вимоги сучасного бізнесу віддзеркалюються й на практиці управління проектами, але разом з тим нові можливості, що пропонує сучасний менеджмент проектів, відомі поки що тільки обмеженому колу фахівців.

Як змінилися методи управління проектами у таких загальновизнаних сферах як будівництво й інформаційні технології?

Як застосовувати управління проектами в паливній енергетиці, на транспорті, в державному управлінні?

Які методології є ключовими для управління проектами в цих індустріях?

Чому управління проектами сьогодні не слід відокремлювати від інших управлінських контурів — управління процесами, продуктами, стратегічного управління?

Відповіді на ці та інші запитання, ґрунтуючись на узагальненому досвіді кілька десятків проектів, дадуть визнані спеціалісти й професіональні викладачі кафедри управління проектами Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України.
Характеристика спеціальності «Управління проектами» та особливості програми підготовки:

- основними змістовними модулями магістерської програми є: формування проектної команди, розробка організаційних проектних структур, динамічне лідерство та психологічні аспекти в управління проектами; фінансовий, стратегічний та інвестиційний менеджмент в управлінні проектами; планування проектної діяльності, проектній та комерційний аналіз та оцінка ризиків проектів; інформаційні технології в управлінні проектами; прийняття проектних рішень, управління закупівлями і поставками, фінансова звітність у проектах, патентування та ліцензування тощо;

- навчальний процес забезпечують фахові викладачі-практики, які мають великий досвід в розробці й впровадженні методології управління проектами на підприємствах України, професійну міжнародну сертифікацію, сучасні знання та навички тренерів з управління проектами;

- використання у навчальному процесі сучасних методик викладання: розв’язування реальних практичних ситуацій, робота в командах по вирішенню проблем й прийняттю рішень з управління проектами, використання ділових ігор для розробки проектів, програм та портфелів проектів;

- виконання завдань реальних діючих підприємств на території України та участь у міжнародних проектах, підготовка магістерських дипломних проектів для конкретних підприємств;

- викладання за допомогою сучасних технічних засобів, мультимедійних презентацій у спеціалізованих аудиторіях на базі міжнародних професійних стандартів (PMI та IPMA), надання слухачам електронних підручників, презентацій, методичних матеріалів, навчально-методичних посібників;

- використання технологій проектного офісу, сучасних інформаційних технологій в управлінні проектами на базі програмних комплексів «Project expert» та «Microsoft Project»;

- підготовка та допомога у складанні сертифікаційного екзамену (IPMA) – міжнародного професійного сертифікату з управління проектами;


Кваліфікаційна характеристика – керівник проектів і програм:

- управління проектами – це ефективне використання сучасних засобів та технологій управління (насамперед, інформаційних) в процесах планування проекту, координації учасників при його виконанні, контролю, з метою вчасного завершення проекту та отримання запланованих результатів;

- керівник проекту – одна з перших осіб на підприємстві, яка здійснює керівництво роботою проектних команд в процесі реалізації проекту. Він організує та планує роботу команди; контролює своєчасне й якісне її виконання; визначає тип, склад і структуру проектів; координує роботу стосовно змін у проектах; визначає ризики проекту та стратегії його реалізації;

- магістр з управління проектами – може займати штатні посади директора програми, директора проекту, а також виконувати функції професійного менеджера проекту та практикуючого менеджера проекту на посадах, затверджених Мінпраці України.
Слухачі магістратури «Управління проектами» навчаються за програмами, які відповідають Галузевому стандарту вищої освіти України та освітньо-професійній підготовки магістра за спеціальністю специфічних категорій 8.000003 – Управління проектами, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України.

Конкурентні знання –

стабільність, успішність, процвітання!

І. Умови вступу на спеціальність «Управління проектами»

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління При Президентові України

здійснює прийом студентів та слухачів за спеціальністю



  • 8.000003 «Управління проектами» з наданням кваліфікації «керівник проектів і програм».

Прийом до інституту здійснюється відповідно до ліцензії серія АВ № 420532 від 01 жовтня 2008 р. щодо надання освітніх послуг навчальним закладам, пов’язаних з одержанням вищої освіти на рівні кваліфікаційних вимог до бакалавра, спеціаліста, магістра, та сертифікату про акредитацію серія НД-ІV № 167211 від 01 жовтня 2008 р.
Навчання в Одеському регіональному інституті державного управління здійснюється за договорами між інститутом та фізичними або юридичними особами на умовах, що в них визначені.
Місія магістерської програми – забезпечити якісну професійну підготовку фахівців-магістрів у галузі управління проектами на основі стандартів освіти та міжнародних професійних стандартів.

Форми навчання:

  • денна – 1,5 роки

  • заочна – 2,5 роки

Прийом документів здійснюватиметься:

на денну та заочну форми навчання з 18 квітня по 26 липня 2011 року

На навчання приймаються на договірній основі особи, які мають базову вищу освіту.

Вступники спеціальності «Управління проектами» проходять конкурсний відбір за результатами:



  • комп’ютерного тестування з іноземної мови (англійська, німецька, французька – за вибором вступника) для вступників на основі базової вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр;

  • тестування із сучасних проблем управління підприємницькою діяльністю та розвитком суспільства.

Найкращі студенти та слухачі факультету проходять практику та стажування в найвідоміших установах і підприємствах України.


Вступники подають наступні документи:


  1. Заяву, в якій вказують обрану спеціальність та форму навчання.

  2. Копію диплома про базову вищу освіту з додатком, засвідчену нотаріально.

  3. Особовий листок з обліку кадрів (для тих, хто має трудову книжку).

  4. Автобіографію.

  5. Медичну довідку за формою 0-86-о (оригінал або завірену копію).

  6. Шість (6) фотокарток розміром 3х4 см.

  7. Копію трудової книжки (кожна сторінка засвідчена у встановленому порядку).

  8. Копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

  9. Копію паспорту (1-4 сторінки, сторінка зі штампом реєстрації), або свідоцтва про народження для осіб, які за віком не мають паспорта.

  10. Копію військового квитка чи посвідчення про приписку до призовної дільниці.

  11. Два поштових конверти з марками (із заповненою зворотною адресою).


Абітурієнт особисто пред’являє оригінали атестату, диплому з додатком паспорт, військовий квиток чи посвідчення про приписку до призовної дільниці, та документи, що дають право на пільги
Зараховані складають договір про навчання.


Для отримання організаційно-методичної допомоги у підготовці до вступу в Інститут та інформації щодо заходів вступної кампанії 2011 року (графіки проведення консультацій, вступних іспитів, тощо), Ви можете заповнити попередню заяву за формою, що розміщена на сайті інституту (www.oridu.odessa.ua) в розділі «Прийом до інституту»




Приймальна комісія працює за адресою:

Одеса, вул. Генуезька, 22, каб. 218, 219.

Тел. (048) 741-48-84, (0482) 63-86-55



Кафедра управління проектами:

каб. 313, 314. Тел. (048) 729-76-69

Понеділок-п’ятниця з 9.00 до 17.00;

субота з 10.00 до 15.00

(під час роботи приймальної комісії)



ІІ. Програма вступних екзаменів

та перелік тестових питань
Управління підприємницькою діяльністю
1. Економічні потреби та інтереси як рушійні сили розвитку суспільного виробництв.

2. Характер дії економічних законів і механізми їх використання.

3. Економічна система суспільства та її основні структурні елементи.

4. Економічний зміст власності, її форми та історичні види.

5. Загальні засади економічного розвитку.

6. Товарне виробництво, гроші і витрати виробництва.

7. Економічне зростання і соціально-економічний прогрес.
Список рекомендованих джерел

1. Бодров В.Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, механізми регулювання та управління: Навч. посіб. / В.Г.Бодров. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 102 c.

2. Дзюбик С.Д. Сучасна економічна теорія і проблеми її застосування: Навч. посіб. / С.Д.Дзюбик. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 168 с.

3. Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основи економічної теорії: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

4. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: Б.Д.Гаврилишин, С.В.Мочерний (відп. ред.), О.А.Устенко (заст. відп. ред.) та ін. - К.: ВЦ "Академія", 2001-2003.

5. Івашов М.Ф. Актуальні питання економічної теорії та практики її застосування в державному управлінні: Навч. посіб. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 56 с.

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н.Климко; Кол. авт.: Г.Н.Климко, Л.О.Каніщенко, В.М.Пригода, В.Г.Бодров та ін. - 5-те вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2004. - 616 c.
1. Економічні потреби та інтереси як рушійні сили розвитку суспільного виробництва

1. Головна ознака, що характеризує потреби в економічному сенсі, - це:

а) різноманітність;

б) неподільність;

в) безмежність.

2. Обмеженість ресурсів означає, що:

а) у суспільства вони є у такій кількості, що їх не вистачає для виробництва необхідних товарів і послуг;

б) ресурсів вистачає лише на виробництво предметів споживання;

в) за їх допомогою неможливо забезпечити одночасне і повне задоволення всіх наявних потреб.

3. Виробничі економічні потреби - це:

а) потреби у споживчих товарах;

б) потреби у засобах дозвілля та відпочинку;

в) потреби у робочій силі та засобах виробництва, виробничих технологіях.

4. Речовина природи є економічним благом, якщо:

а) може бути спожита без процесу виробництва;

б) є доступною для споживання;

в) процесу його споживання передує процес переробки, тобто вплив людини.

5. Із збільшенням кількості одиниць блага, які є у розпорядженні споживача, загальна корисність цього блага:

а) зменшується;

б) залишається незмінною;

в) збільшується.
2. Характер дії економічних законів і механізми їх використання

1. Закон попиту за всіх інших рівних умов встановлює:

а) прямий зв’язок між кількістю і ціною товару, що може бути куплений споживачами;

б) прямий зв’язок між ціною та якістю товару;

в) зворотний зв’язок між ціною і кількістю товару, що може бути куплений споживачами.

2. Закон пропозиції за інших рівних обставин встановлює:

а) зворотний зв’язок між ціною і кількістю товару, що пропонується для продажу;

б) прямий зв’язок між ціною та якістю товару;

в) прямий зв’язок між ціною і кількістю товару, що пропонується для продажу.

3. Економічні закони відображають:

а) взаємодію сил природи;

б) відношення людей до сил природи;

в) істотні, стійкі, такі, що повторюються, внутрішні причинно-наслідкові зв’язки та залежності реальних економічних явищ і процесів.

5. Закони природи вічні, а закони економічні закони - історичні:

а) так;

б) ні.


6. Закони природи нейтральні до людських бажань і мотивів поведінки, а економічні закони діють через людей, які мають певну мету й певні матеріальні інтереси:

а) так;


б) ні.

7. Закони природи є об’єктивними, а економічні закони - суб’єктивними:

а) так;

б) ні.


8. Закони природи є абсолютними, тоді як економічні закони діють як певні тенденції

а) так;


б) ні.

9. Економічні закони, як і закони природи, можуть мати формалізоване вираження:

а) так;

б) ні.
3. Економічна система суспільства та її основні структурні елементи



1. Економічна система - це:

а) сукупність приватних виробників товарів і послуг;

б) сукупність продуктивних сил суспільства;

в) сфера функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

2. Вихідною ознакою для класифікації сучасних моделей економічної системи є:

а) продуктивність праці;

б) рівень життя населення;

в) форми власності на засоби виробництва.

3. Змішана економіка - це:

а) економічна система, в якій матеріальні ресурси перебувають у державній власності, а основним регулятором економіки є ринковій механізм;

б) економічна система, в якій матеріальні ресурси перебувають у приватній власності, а основним регулятором економіки є директивний план;

в) економічна система, в якій співіснують приватна та державна власність і яка спирається на ринковий механізм і державне регулювання.

4. Які з наведених ознак не є характеристиками ринкової економіки:

а) конкуренція;

б) свобода підприємницького вибору;

в) централізоване директивне планування.

6. Продуктивні сили суспільства - це:

а) робоча сили і виробничі відносини;

б) засоби виробництва;

в) робоча сила і засоби виробництва.

7. Засоби виробництва - це:

а) весь капітал, що використовується у виробництві;

б) трудові ресурси і капітал;

в) засоби і предмети праці.


4. Економічний зміст власності, її форми та історичні види

1. Власність в економічному розумінні - це:

а) відношення людини до речі;

б) сама річ;

в) відносини між людьми з приводу речей.

2. Економічна форма реалізації прав власності - це:

а) виключно продаж об’єкта власності;

б) передача об’єкта власності у спадок;

в) економічні відносини, що забезпечують власнику отримання доходу від об’єкта власності.

3. Якщо виробництво здійснюється в інтересах окремого індивідуума, то це:

а) колективна власність і колективне привласнення;

б) суспільна власність і суспільне привласнення;

в) приватна власність і приватне привласнення.

4. Приватна власність - це форма закріплення за окремим індивідуумом прав:

а) володіння певним майном;

б) користування і розпорядженням певним майном;

в) володіння, користування і розпорядження певним майном.

5. Ринкова система господарювання базується на:

а) державній власності на засоби виробництва;

б) колективні власності на засоби виробництва на засоби виробництва;

в) приватній власності на засоби виробництва.

6. Приватизація - це процес передачі (продажу) державного майна в колективну або приватну власність:

а) так;

б) ні.
5. Загальні засади економічного розвитку



1. Фундаментальна економічна суперечність суспільного розвитку - це:

а) суперечність між матеріальними потребами суспільства й економічною по­літикою держави;

б) суперечність між рівнем економічного розвитку країни й інтелектуальним рівнем нації;

в) суперечність між безмежними матеріальними потребами людей і обме­женими економічними ресурсами.

2. Обмеженість ресурсів в економічному розумінні означає:

а) ресурсів вистачає лише на виробництво предметів споживання;

б) ресурсів вистачає лише на виробництво засобів виробництва;

в) неможливість одночасного і повного задоволення всіх наявних потреб суспільства.

3. Економіка є ефективною, якщо в ній досягнуті:

а) повна зайнятість трудових ресурсів;

б) повне використання природних ресурсів;

в) повне використання виробничих ресурсів.

4. Початковою фазою економічного циклу є депресія:

а) так;


б) ні.

5. Що розуміють під ефективністю економіки:

а) темпи економічного зростання в країні;

б) зростання курсу національної валюти;

в) співвідношення між результатами і витратами виробництва товарів і послуг у країні.

6. Якщо працівник втратив роботу у зв’язку зі скороченням обсягу вироб­ництва, то виникає безробіття:

а) природне;

б) структурне;

в) циклічне.
6. Товарне виробництво, гроші і витрати виробництва

1.Товар - це:

а) благо, яке не є продуктом праці, але корисне для людини;

б) річ, яка має споживчу вартість або корисність;

в) продукт праці, який виробляють для обміну чи продажу.

2. Гроші - це:

а) предмет домовленості між людьми;

б) умовність, яка не має власної вартості;

в) товар, який виконує особливу функцію загального еквівалента.

3. Змінні витрати виробництва - це:

а) альтернативні витрати виробництва;

б) витрати, які мають місце поза залежністю від зміни обсягу виробництва;

в) витрати, які змінюються залежно від зміни обсягу виробництва.

4. Яка з наведених ознак характерна лише для товарного виробництва:

а) суспільний поділ праці;

б) універсалізація праці;

в) економічна відокремленість виробників і розвиток обміну.

5. Яку функцію виконують кредитні гроші:

а) засобу обігу;

б) засобу нагромадження;

в) засобу платежу.

6. Які з перерахованих благ мають абсолютну ліквідність:

а) акції;

б) нерухомість;

в) гроші.
7. Економічне зростання і соціально-економічний прогрес

1. Економічне зростання вимірюється:

а) приростом грошової маси;

б) зниженням загального рівня цін;

в) приростом реального валового внутрішнього продукту.

2. Головними чинниками економічного зростання в розвинутих країнах є:

а) збільшення обсягу робочого часу;

б) збільшення обсягу використання матеріальних ресурсів;

в) технологічні зміни у виробництві.

3. Економічний розвиток характеризує якісні зміни в економіці:

а) так;

б) ні.


4. Економічне зростання та економічний розвиток є тотожними процесами:

а) так;


б) ні.

5. Економічне зростання вимірюється:

а) приростом грошової маси;

б) зниженням загального рівня цін;

в) приростом реального ВВП.

6. Найбільш суттєвим фактором економічного зростання у розвинутих країнах світу нині є:

а) збільшення обсягу основного капіталу;

б) збільшення чисельності зайнятого у виробництві населення;

в) позитивні технологічні зміни у виробництві товарів і послуг.

7. Економічне зростання забезпечує безпосередню залежність між збільшенням кількості товарів і послуг і збереженням навколишнього середовища:

а) так;

б) ні.


1. Предмет і теоретичні засади мікроекономіки.

2. Попит і пропозиція.

3. Ринкова рівновага.

4. Теорія виробництва.

5. Теорія ринкових структур.

6. Загальна рівновага і ефективність: економічна теорія добробуту
Список рекомендованих джерел

1. Блауг Марк. Економічна теорія в ретроспективі / Пер. з англ. І.Дзюб. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001.

2. Макконнелл К.Р, Брю С.Л. Аналітична економія. Принципи, проблеми і політика. Ч. 2. Мікроекономіка. - Л.: Просвіта,1999.

3. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл. освіти / За ред. С.М. Будаговської. - К.: Основи,1998.

4. Піндайк Р., Рубінфельд Д. Мікроекономіка. -К.: Основи, 1997.

5. Cемюельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1998.


1. Предмет і теоретичні засади мікроекономіки

1. Що з переліченого нижче є предметом вивчення курсу "Мікроекономіка":

а) взаємовідносини людини та природи;

б) економічні явища, які відображають функціонування економіки як єдиного цілого;

в) прийняття рішень та поведінку окремих економічних одиниць.

2. Який з перелічених нижче ресурсів є нематеріальним:

а) земельні ресурси;

б) інформаційні ресурси;

в) підприємницький хист.

3. Що з переліченого нижче не є відображенням сутності економічної моделі:

а) ідеальний тип економічної політики;

б) інструмент для формування стратегій економічного розвитку;

в) пояснення, як функціонує економіка у цілому та окремі її сегменти.

4. Що з переліченого нижче вивчається в курсі "Мікроекономіка":

а) динаміка ВВП;

б) економічний стан конкретного підприємства;

в) загальний рівень цін на товари та послуги.

5. Що з переліченого нижче вивчає позитивна економічна теорія:

а) наявна економічна ситуація;

б) перспективи економічного розвитку;

в) позитивні та негативні тенденції суспільного розвитку.

6. Що з переліченого нижче належить до чинників економічного зростання в умовах дії закону зменшення продуктивності факторів виробництва:

а) залучення додаткових ресурсів призведе до їх подорожчання;

б) необхідно забезпечити раціональне використання наявних ресурсів та ефек­тивне використання усе зростаючої кількості додаткових ресурсів;

в) приріст додаткових ресурсів не збільшить, а зменшить загальний обсяг вироб­ництва.


2. Попит і пропозиція

1. Що з переліченого нижче не належить до факторів, що визначають рівень попиту:

а) доходи споживача;

б) ціна товару чи послуги;

в) очікування виробника.

2. Що з переліченого нижче визначає попит на ресурси:

а) державна політика;

б) ціни даного та взаємодоповнюючих ресурсів;

в) ціни на товари конкурентів.

3. Що з переліченого нижче розкриває зміст поняття "пропозиція":

а) бажання та здатність людей стати споживачами товарів (послуг);

б) бажання та здатність продавців заповнити ринок різними товарами та послугами;

в) сукупність благ, пропонованих на ринку.

4. Що з переліченого нижче належить до факторів, що визначають рівень пропозиції:

а) державне регулювання та конкуренція на ринку;

б) очікування зміни ціни на продукцію та ресурси;

в) усі попередні відповіді правильні.

5. Що з переліченого нижче розкриває зміст поняття "ринкова рівновага":

а) така ситуація, коли доходи споживачів відповідають розміру пропозиції відповідного ринку;

б) такий стан ринку, коли обсяги попиту збігаються з обсягами пропозиції;

в) такий стан ринку, коли споживачі можуть максимально задовольняти свої потреби.

6. Про яке з перелічених нижче понять йде мова, якщо воно відображає "ба­жання та здатність економічних суб’єктів стати споживачами товарів і послуг":

а) попит;

б) пропозиція;

в) споживання.

7. Що з переліченого нижче визначає рівень пропозиції:

а) вмотивованість працівників;

б) ринкова кон’юнктура;

в) технологія виробництва.
3. Ринкова рівновага

1. Який з перелічених нижче видів безробіття найбільшою мірою сприяє фіаско ринку:

а) інституційне;

б) фрикційне;

в) циклічне.

2. Що з переліченого нижче відповідає сутності поняття "корисність товару":

а) задоволення, яке отримують споживачі від користування товаром;

б) споживчі властивості товару;

в) поєднання ціни та якості.

3. Що з переліченого нижче є відображенням "ефекту доходу":

а) знижка за дисконтною карткою;

б) гроші, отримані студентом від батьків;

в) підвищення розміру заробітної плати.

4. Що відповідає сутності поняття "ефект":

а) результат, наслідок виробництва;

б) різниця між виручкою і собівартістю виробництва продукції;

в) свідчення того, наскільки ефективно ведеться виробництво.

5. Якому із перелічених нижче типу економічних систем притаманна проблема того, "що, як і для кого виробляти":

а) будь-яка економічна система;

б) командно-адміністративна економіка;

в) ринкова економіка.

6. За яких із перелічених нижче умов проблема "як виробляти" не існує:

а) в інформаційному суспільстві;

б) якщо економіка не відчуває дії закону зменшення доходності факторів виробництва;

в) якщо кількість виробничих ресурсів жорстко зафіксовано і "прив’язано" до конкретних товарів.
4. Теорія виробництва

1. На яку з перелічених нижче проблем спрямоване вирішення питання "що, як і для кого виробляти":

а) визначення параметрів та структури виробництва;

б) максимізація зайнятості;

в) стимулювання економічного зростання.

2. Що з переліченого нижче відіграє вирішальну роль під час вирішення проб­леми "як виробляти" в умовах ринкової економіки:

а) динаміка та обсяги попиту на кінцевий продукт;

б) прагнення виробників мінімізувати виробничі витрати та максимізувати прибутковість;

в) рівень спеціалізації виробництва.

3. Що з переліченого нижче відіграє вирішальну роль під час вирішення проблеми "що виробляти" в умовах ринкової економіки:

а) вибір між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання;

б) розвиток ринку досконалої конкуренції;

в) ступінь та засоби державного регулювання виробничої сфери.

4. Що з переліченого нижче відіграє вирішальну роль під час вирішення проб­леми "для кого виробляти" в умовах ринкової економіки:

а) рівень конкуренції на внутрішньому ринку;

б) рівень платоспроможного попиту і особистих переваг різних покупців;

в) споживачі відмовляються купувати менш привабливі для них товари.

5. Про який із перелічених нижче показників йде мова, якщо той відображає "величину, на яку змінюється сукупних дохід у результаті збільшення кількості реалізованої продукції на одиницю":

а) граничний дохід;

б) граничний прибуток;

в) прибуток.

6. У чому полягає економічна роль уряду:

а) встановлення рівноваги між попитом і пропозицією;

б) дієве втручання у функціонування ринку із спрямованням його діяльності на досягнення максимального рівня ефективності товарообміну;

в) наповнення державного бюджету.

7. Що з переліченого нижче є наслідком "ефективності під час розподілу":

а) ситуація, за якої неможливо шляхом перерозподілу наявної кількості благ задовольнити потреби однією людини, не завдавши шкоди задоволенню потреб іншої людини;

б) ситуація, коли розподіл суспільного продукту здійснюється відповідно до власності на засоби виробництва;

в) ситуація, коли усі індивіди отримали однакову кількість суспільного продукту.
5. Теорія ринкових структур

1. Що з переліченого нижче зазвичай не відбувається на олігопольному ринку:

а) максимальне використання виробничих потужностей;

б) обмеження обсягів виробництва;

в) фіксування цін.

2. Що з переліченого нижче є умовою максимізації прибутку:

а) збільшення граничної вартості;

б) зменшення граничних витрат;

в) збільшення різниці між доходами і видатками.

3. Цінова дискримінація - це:

а) підвищення цін на товар більш високої якості;

б) реалізація різним покупцям однієї й тієї самої продукції за різними цінами;

в) різниця в оплаті праці за національністю або за статтю.

4. Що з переліченого нижче належить до переваг цінового механізму:

а) забезпечення ефективного розподілу ресурсів;

б) надання свободи вибору усім економічним суб’єктам;

в) сприяння стабільному розвитку економіки.

5. До якого з переліченого нижче видів монополій належить "Укртелеком":

а) відкрита;

б) закрита;

в) природна.

6. Який із перелічених нижче засобів захисту зазвичай застосовують закриті монополії:

а) авторське право, патенти, ліцензії;

б) виробництво унікальної продукції;

в) економія на масштабах виробництва.

7. Що з переліченого нижче розкриває зміст поняття "цінова війна":

а) встановлення цін на рівні вищому, ніж у конкурентів;

б) встановлення цін на рівні нижчому, ніж у конкурентів;

в) почергове зниження ціни конкурентами з метою заволодіння олігопольним ринком, яке призводить до встановлення ціни рівноваги.
6. Загальна рівновага і ефективність: економічна теорія добробуту

1. Економічна теорія добробуту:

а) дає спосіб вирішення задачі, визначаючи, у якій точці кривої виробничих можли­востей хоче перебувати суспільство;

б) дає спосіб вирішення задачі, визначаючи, у якій точці кривої можливих корис­ностей хоче перебувати суспільство;

в) дає можливість оцінити соціальну бажаність різних економічних станів.

2. При аналізі загальної рівноваги, коли попит на насіння соняшнику змінюється, економіст досліджує вплив цієї зміни:

а) тільки на ринку насіння соняшнику;

б) на всіх ринках, де насіння соняшнику є змінником, доповнювачем або ресурсом;

в) на ринку олії.

3. Ринки неефективні, якщо:

а) відсутні зовнішні ефекти;

б) відсутня конкуренція;

в) доходи розподіляються несправедливо.

4. Аналіз часткової рівноваги на ринку нафти відрізняється від аналізу загальної рівноваги в економіці тим, що:

а) не треба розглядати вплив зміни ціни на нафту на стан всіх інших суміжних ринків;

б) потрібно брати до уваги вплив здешевлення нафти на стан рівноваги на ринку пального;

в) ці два види аналізу нічим не відрізняються один від одного.

5. Економічна теорія добробуту:

а) ґрунтується на нормативних аспектах економічної теорії;

б) є складовою позитивної економічної теорії;

в) базується на припущеннях інституціональної економіки.

6. Передумовою аналізу загальної рівноваги є:

а) припущення щодо відсутності змін цін на ресурси;

б) припущення щодо досконалої конкуренції на всіх ринках;

в) припущення щодо послідовної економічної політики уряду.

7. Умови ефективності розміщення ресурсів:

а) еквівалентні умовам ефективності в споживанні товарів/послуг;

б) виконуються, якщо неможливий перерозподіл ресурсів, що збільшує обсяги виробництва якогось товару/послуги без одночасного зменшення обсягів виробництва якогось іншого товару/послуги;

в) використовуються для формування соціальної політики.
1. Роль та функції держави в сучасних економічних системах.

2. Сутність державного регулювання економіки.

3. Система органів державного регулювання економіки.

4. Методи та форми державного регулювання економіки.
Список рекомендованих джерел

1. Бодров В.Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, механізми регулювання та управління: Навч. посіб. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 104 с.

2. Воротін В.Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних трансформацій. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 392 с.

3. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - 217 с.

4. Державне регулювання економіки: Підруч. для студ. екон. спец. вузів / І.Р.Михасюк, А.Ф.Мельник, М.І.Крупка, З.М.Залога; За ред. І.Р.Михасюка. - 2-ге вид., випр. і допов. - К.: Атіка; Ельга-Н, 2002. - 592 с.

5. Дзюбик С.Д. Сучасна економічна теорія і проблеми її застосування: Навч. посіб. / С.Д. Дзюбик. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 168 с.

6. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: Б.Д.Гаврилишин, С.В.Мочерний (відп. ред.), О.А.Устенко (заст. відп. ред.) та ін. - К.: ВЦ "Академія", 2001-2003.
1. Роль та функції держави в сучасних економічних системах

1. Економічна функція держави полягає у:

а) забезпеченні територіальної цілісності країни;

б) забезпеченні прав і свобод людини і громадянина;

в) створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суб’єк­тів господарювання.

2. Серед основних завдань державного регулювання в сучасній ринковій економіці є:

а) повна заміна ринкового механізму регулювання;

б) послаблення конкуренції;

в) контроль за рівнем зайнятості та інфляції.

3. До функцій держави в ринковій економіці не відносяться:

а) законотворча діяльність;

б) підтримка конкурентного середовища;

в) тотальний контроль за встановленням цін на продукцію приватного сектору.

4. Якщо економічні проблеми розвитку країни вирішуються частково ринком, а частково - урядом, то економіка країни є:

а) адміністративно-командною;

б) ринковою;

в) змішаною.

5. Мінімальна функція держави в сучасній ринковій економіці - це:

а) повна заміна ринкових регуляторів економіки державними;

б) забезпечення тотального державного контролю над ринковими процесами та відносинами;

в) створення правової бази, захист конкуренції, усунення (мінімізація) негатив­них екстерналій, розподіл і перерозподіл доходів, виробництво суспільних товарів і послуг.

6. Економічний лібералізм - це:

а) система регулювання економіки, в якій держава відіграє домінуючу роль;

б) жорстко централізоване, тотальне планове управління соціально-економічним розвитком країни;

в) система регулювання економіки, в якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.

7. Державний сектор економіки - це:

а) державні фінансові ресурси, необхідні державі для виконання нею відпо­відних функцій;

б) підприємства, які є економічною базою для здійснення державою підприєм­ницької діяльності;

в) комплекс господарських об’єктів, які повністю або частково перебувають у власності держави та використовуються нею для виконання економічних, соціальних та політичних функцій.
2. Сутність державного регулювання економіки

1. Об’єктами державного регулювання в умовах ринкової економіки є:

а) профспілки і союзи підприємців;

б) центральні і місцеві органи влади;

в) галузі, сфери економіки.

2. Об’єктом державного регулювання економіки виступає:

а) система органів виконавчої влади;

б) сукупність наддержавних органів та інституцій;

в) сукупність економічних процесів, відносин, явищ.

3. Основні цілі державного регулювання ринкової економіки - це забезпечення:

а) тотального державного контролю над ринковими процесами;

б) повної заміни ринкових регуляторів економічних процесів;

в) макроекономічної стабільності і ефективності, конкурентоспроможності на­ціо­нальної економіки.

4. Принцип мінімальної достатності в державному регулюванні економіки означає, що держава:

а) використовує обмежений арсенал засобів впливу (правові та економічні методи);

б) зосереджує зусилля на розв’язанні стратегічних економічних проблем;

в) виконує тільки ті функції, які ринок виконати не може або виконує погано.

5. Дерегуляція економіки - це:

а) форма державного регулювання економіки, яка включає тільки економічні методи державного впливу на економічні процеси;

б) проведення адміністративної реформи;

в) відмова держави від втручання в економічне життя суспільства.

6. Регуляторна політика держави - це:

а) заходи держави, що передбачають реалізацію абсолютних та порівняльних переваг країни;

б) вид політико-правової реформи, здійснюваної у сфері виконавчої влади;

в) система заходів щодо регламентації, підтримки і розвитку підприємництва.

7. Об’єктом державного регулювання економіки є економічні процеси, відно­сини і явища, які формуються і здійснюються:

а) виключно на мікрорівні;

б) виключно на макрорівні;

в) на мікро- і макрорівні.

8. Необхідність державного регулювання економіки зумовлена:

а) потребою забезпечення тотального державного контролю за економічною поведінкою ринкових суб’єктів господарювання;

б) заміною ринкових регуляторів економічних процесів;

в) створенням умов для ефективного функціонування ринкового механізму гос­по­дарювання, усуненням негативних наслідків ринкових процесів, захистом національних інтересів на світовому ринку.
3. Система органів державного регулювання економіки

1. Верховна Рада України входить до системи органів державного регулювання економіки:

а) так;

б) ні.


2. Національний банк України не входить до системи органів державного регу­лювання економіки:

а) так;


б) ні.

3. Основними суб’єктами державного регулювання економіки є:

а) галузі, сфери і сектори економіки, регіони, соціально-економічні процеси та явища;

б) господарюючі суб’єкти;

в) законодавчі, виконавчі та судові органи державної влади.

4. Суб’єктами державного регулювання економіки є:

а) підприємства і організації різних форм власності;

б) підприємства і організації державної форми власності;

в) законодавчі, виконавчі і судові органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські, професійні організації, рухи, асоціації, виробничі колективи, соціальні групи в частині делегованих повноважень.

5. До центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом в Україні належить:

а) бюджетний комітет Верховної Ради України;

б) Рада з вивчення продуктивних сил України;

в) Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприєм­ництва.

6. Основним органом грошово-кредитного регулювання в Україні є:

а) Міністерство фінансів України;

б) Ощадний банк України;

в) Національний банк України.

7. Запровадження місцевих податків і зборів в Україні належить до компетенції:

а) Верховної Ради України;

б) Міністерства фінансів України;

в) місцевих рад.

8. Державний бюджет України затверджується:

а) Кабінетом Міністрів України;

б) Міністерством фінансів України;

в) Верховною Радою України.
4. Методи та форми державного регулювання економіки

1. Класифікація методів державного регулювання економіки за формою впливу включає:

а) методи прямого та непрямого впливу;

б) економічні, моральні методи;

в) правові, економічні, адміністративні методи.

2. Індикативне планування значною мірою властиве:

а) адміністративно-командній економіці;

б) перехідній економіці;

в) змішаній економіці.

3. Методи державного регулювання економіки - це:

а) єдність продуктивних сил, виробничих, техніко-економічних відносин та госпо­дарського механізму;

б) сукупність адміністративних важелів, за допомогою яких держава здійснює економічну політику;

в) способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх ефективного функціо­нування відповідно до пріоритетів державної економічної політики.

4. До адміністративних (прямих) методів державного регулювання економіки не належить:

а) державна закупівля товарів і послуг;

б) ліцензування певних видів господарської діяльності;

в) індикативне планування.

5. Регуляторна політика держави у сфері господарської діяльності спрямовується на:

а) повне скасування адміністративних обмежень, встановлених державою у сфері господарської діяльності;

б) посилення адміністративного впливу на діяльність суб’єктів господарювання;

в) вдосконалення правового регулювання господарських відносин, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів щодо господарської діяльності.

6. Прикладом прямого державного регулювання цін виступає:

а) грошова емісія;

б) зміна облікової ставки;

в) встановлення податку на додану вартість і акцизів.

7. Сутність економічних методів державного регулювання полягає у:

а) формуванні правового простору діяльності суб’єктів господарювання;

б) створенні адміністративних обмежень у діяльності суб’єктів господарювання;

в) створенні фінансових чи матеріальних стимулів для ефективної діяльності суб’єктів господарювання.

8. До адміністративних методів державного регулювання економіки відносять:

а) встановлення норм амортизації та ставки оподаткування;

б) визначення ставки облікового процента та митних тарифів;

в) встановлення стандартів, видача сертифікатів, ліцензування певних видів діяльності.

9. Макроекономічне планування - це:

а) детальний розпис обсягів виробництва товарів і послуг для всіх суб’єктів господарювання;

б) централізоване встановлення обсягів споживання всіх матеріальних, фінансових, людських ресурсів країни;

в) розробка моделі бажаного майбутнього стану економіки при одночасному визначенні шляхів, способів, засобів і строків досягнення цього стану.

10. Сутність стратегічного макроекономічного планування полягає у:

а) розробці перспективного (довгострокового) макроекономічного прогнозу;

б) підпорядкуванні державі процесу розподілу ресурсів країни;

в) виборі основних пріоритетів розвитку національної економіки, головну роль у реалізації яких відіграє держава.

Сучасні проблеми розвитку суспільства
1. Поняття, основні ознаки та концепції держави.

2. Поняття, ознаки та види органів державної влади.

3. Норми та джерела права.

4. Поняття та види систематизації законодавства.

5. Поняття та види юридичної відповідальності.

6. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.
Список рекомендованих джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

2. Закон України про внесення змін до Конституції України // Відом. Верховної Ради України. - 2005. - № 2. - Ст. 44.

3. Закон України про Кабінет Міністрів України // Відом. Верховної Ради України. - 2007. - № 11. - С. 94.

4. Закон України про судоустрій України // Відом. Верховної Ради України. - 2002. - № 27-28. - Ст. 180.

5. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Академ. курс: У 2 т. - К., 2006.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Нац. ун-т внутр. справ. - 2-ге вид. - Х.: Консум, 2005. - 656 с.
1. Поняття, основні ознаки та концепції держави

1. Основними теоріями походження держави є:

а) теологічна, патріархальна, договірна, органічна, матеріалістична (класова), насильства, демократична;

б) патріархальна, теологічна, договірна, матеріалістична (класова), насильства;

в) патріархальна, теологічна, договірна, органічна, матеріалістична (класова), насильства, ціннісна.

2. Назвіть теорію походження держави і права, яка пов’язує їх виникнення з сім’єю, що збільшилась, розрослася, де влада глави держави походить від влади батька над членами сім’ї:

а) теорія насильства;

б) патріархальна;

в) теологічна.

3. Назвіть представників "класової теорії" походження держави і права:

а) Макіавеллі, Гамільтон;

б) Маркс, Енгельс, Ленін;

в) Михайлівський, Бакунін.

4. До основних ознак держави належать:

а) територія, населення, наявність особливого апарату управління, суверенітет, офіційна система оподаткування;

б) територія, населення, наявність особливого апарату управління, державна символіка, офіційна система оподаткування, наявність політичних партій;

в) територія, населення, наявність особливих апаратів управління і легального примусу, суверенітет, офіційна система оподаткування; грошова одиниця, мова, державна символіка, столиця, наявність Конституції.

5. Держава це:

а) система взаємодії людей, які пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в суспільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі і юридичних);

б) система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об’єднань, що добровільно сформувались і перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім втручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку;

в) суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів із використанням, у разі потреби, легального примусу.

6. Функції держави це:

а) основні напрями впливу на волю, свідомість, поведінку суб’єктів права та суспільні відносини з метою їх врегулювання;

б) основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин;

в) основні напрями діяльності держави, що відображають її сутність і зміст, а також характеризують те соціальне призначення, яке має держава в суспільстві.

7. Концепція, згідно з якою активне втручання держави в економічне життя є панацеєю від усіх соціальних негараздів, засобом згладжування соціальних суперечностей, оздоровлення і стабілізації економіки називається:

а) концепцією перехідної державності;

б) концепцією держави "загального добробуту";

в) концепцією "конвергенції".
2. Поняття, ознаки та види органів державної влади

1. Система пов’язаних між собою, об’єднаних загальними принципами і цілями державних органів, які наділені повноваженнями та матеріально-технічними засобами щодо здійснення завдань і функцій держави, - це:

а) система органів виконавчої влади;

б) державний апарат;

в) механізми держави.

2. Вищим представницьким і законодавчим органом в Україні є:

а) Верховна Рада України;

б) Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

в) Президент України.

3. Конституційний склад Верховної Ради України -

а) триста народних депутатів України;

б) чотириста п’ятдесят народних депутатів України.

4. Строк повноважень Верховної Ради України становить:

а) 2 роки;

б) 4 роки;

в) 5 років.

5. Вибори народних депутатів України здійснюється за:

а) мажоритарною системою;

б) змішаною системою;

в) пропорційною системою.

6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її конституційного поділу на:

а) центральну, регіональну і місцеву;

б) законодавчу, виконавчу і судову.

7. Як називається принцип організації і діяльності апарату держави, який відобра­жається у побудові основних інститутів (гілок) державної влади на основі чіткого розподілу компетенції з метою запобігання монополізації владних повноважень у руках одного органу?

а) демократичний централізм;

б) поділ влади;

в) бюрократичний централізм.

8. Місцеві державні адміністрації в Україні створюються в:

а) селах, селищах і містах;

б) районах і областях, містах Києві і Севастополі.


3. Норми та джерела права

1. Яким соціальним регуляторам притаманна загальнообов’язковість, норматив­ність і формальна визначеність?

а) моральним нормам;

б) звичаям та традиціям;

в) правовим нормам.

2. Норма права - це:

а) правила зовнішньої поведінки, які розглядаються членами соціального об’єд­нання як обов’язкові, здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до порушників застосовуються засоби громадського впливу;

б) правила поведінки, які встановлені в певній корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулювання відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і вираженні в її статутах, положеннях, рішеннях;

в) загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлення або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

3. Який із перерахованих актів є нормативно-правовим?

а) розпорядження Президента України про святкування дня юриста;

б) наказ про зарахування на посаду;

в) положення про преміювання, затверджене наказом центрального органу вико­навчої влади.

4. Яке поняття відповідає визначенню: "це офіційний правовий документ, що містить індивідуальний державно-владний припис компетентного органу"?

а) нормативно-правовий акт;

б) акт застосування норм права;

в) відомчий нормативно-правовий акт.

5. Які нормативно-правові акти приймає вищий орган законодавчої влади?

а) загальні підзаконні нормативно-правові акти;

б) внутрішньо-організаційні нормативно-правові акти;

в) закони.

6. Як називається елемент правової норми, який передбачає умови застосування правової норми?

а) презумпція;

б) гіпотеза;

в) диспозиція.

7. Який елемент норми права передбачає визначення умов її застосування?

а) преюдиція;

б) преамбула;

в) гіпотеза.

8. Які форми права є джерелами національного права в Україні?

а) судові прецеденти;

б) нормативно-правові акти;

в) правові звичаї та традиції.
4. Поняття та види систематизації законодавства

1. Об’єктивно обумовлена системою суспільних відносин структура права, яка складається із взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями, інститутами, - це:

а) система права;

б) правова система;

в) система законодавства.

2. Внутрішня організація масиву упорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні і поділі на галузі та інститути законодавства, - це:

а) система законодавства;

б) структура законодавства;

в) систематизація законодавства.

3. Поділ нормативно-правових актів на певні групи за їх юридичною силою: закони, укази Президента, постанови уряду - це:

а) субординаційна або ієрархічна (вертикальна) структура законодавства;

б) галузева (горизонтальна) структура законодавства;

в) державно-організаційна (вертикальна) структура законодавства.

4. Поділ нормативно-правових актів за предметом правового регулювання - це:

а) субординаційна або ієрархічна (вертикальна) структура законодавства;

б) галузева (горизонтальна) структура законодавства;

в) державно-організаційна (вертикальна) структура законодавства.

5. Поділ нормативно-правових актів за територіальною ознакою - це:

а) субординаційна або ієрархічна (вертикальна) структура законодавства;

б) галузева (горизонтальна) структура законодавства;

в) державно-організаційна (вертикальна) структура законодавства.

6. Кодифікований акт, що містить концептуальні поняття, мету і завдання пра­вового регулювання, принципи, які встановлюють основні напрями регулювання певної сфери суспільних відносин - це:

а) кодекс;

б) основи законодавства;

в) статут.

7. Єдиний, зведений, юридично і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений норма­тивно-правовий акт - це:

а) кодекс;

б) збірка нормативно-правових актів;

в) статут.
5. Поняття та види юридичної відповідальності

1. Основні напрями застосування примусових заходів щодо правопорушників з метою забезпечення реалізації права, попередження правопорушень, покарання і виправлення правопорушників, відновлення порушених прав - це:

а) принципи юридичної відповідальності;

б) функції юридичної відповідальності;

в) примусові державно-правові заходи.

2. Передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) визнання особою обмежень особистого, організаційного і майнового характеру - це:

а) державний примус;

б) юридична відповідальність;

в) правозастосовча діяльність.

3. Функцією юридичної відповідальності не є:

а) правоохоронна;

б) виховна;

в) організаційна.

4. Видом юридичної відповідальності не є:

а) конституційна;

б) адміністративна;

в) політична.

5. Сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можли­вою та необхідною, - це:

а) підстави юридичної відповідальності;

б) стадії юридичної відповідальності.

6. Видами юридичної відповідальності є:

а) дисциплінарна відповідальність;

б) кримінально-процесуальна відповідальність;

в) етична відповідальність.

7. Дисциплінарне стягнення як вид юридичної відповідальності застосовують:

а) особи, наділені правом призначення на посаду;

б) керівники структурних підрозділів;

в) вищестоящі керівники.


6. Конституційно-правовий статус людини і громадянина

1. Чи можуть бути скасовані права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією України?

а) так;

б) ні.


2. Права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції України:

а) є вичерпними;

б) не є вичерпними.

3. Конституційні права і свободи людини і громадянина України:

а) не можуть бути обмеженими;

б) можуть бути обмеженими у випадках, передбачених Конституцією України.

4. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються:

а) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси;

б) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека.

5. Громадянин України:

а) може бути позбавлений громадянства України;

б) не може бути позбавлений громадянства України.

6. Громадянин України:

а) має право змінити громадянство;

б) не має права змінити громадянство.

7. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів:

а) не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

б) допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.



1. Політична система: зміст, функції, структура.

2. Становлення і розвиток політичної системи та політичного процесу в Україні.

3. Основні сфери суспільного буття.

4. Сутність та критерії суспільного прогресу
Список рекомендованих джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - Х.: Прус, 2006. - 55 с.

2. Антоненко В.Г., Бабкін В.Д., Бабкіна О.В., Бебик В.М., Головатий М.Ф., Горбатенко В.П. Політологія: підручник / О.В.Бабкіна (ред.), В.П.Горбатенко (ред.). - 3-тє вид., перероб., доп. - К. : Академія, 2008. - 567c. - (Серія "Альма-матер"). - ISBN 978-966-580-2*58-7.

3. Ашин Г.К., Охотский Е.В. Курс элитологии. - М., 2004. - 468 с.

4. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: навч. посіб. - 7-ме вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 415с. - Бібліогр.: с. 414-415. - ISBN 978-966-346-467-1.

5. Дмитренко М.А. Політична система України: розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції / Нац. педагог. ун-т ім. М.П.Драгоманова; Ін-т оперативної діяльності та державної безпеки. - К. : Знання України, 2008. - 544 с. - Бібліогр.: с. 514-540. - ISBN 978-966-316-210-2.



6. Князєв В.М., Бакаєв Ю.В. Громадянське суспільство в контексті реалій сучасної України // Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 26-38.

7. Організаційна культура: навчально-методичний посібник навчальної дисципліни "Філософські засади державного управління" / Уклад.: В.М.Князєв, Т.Е.Василевська, А.В.Ліпенцев. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - 32 с.

8. Філософія: Навч. посіб. / І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко, В.М.Князєв та ін.; За ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар, 2004. - 516 с.
1. Політична система: зміст, функції, структура.

1. Основу державного устрою складає:

а) форма правління;

б) система політичних партій;

в) економічна та культурні підсистеми суспільства.

2. Для правової держави характерно:

а) підкорення влади праву;

б) політична доцільність як основа для прийняття управлінських рішень;

в) домінування держави над усіма сферами суспільства.

3. Основою правової держави є:

а) демократичний політичний режим;

б) авторитарний політичний режим;

в) тоталітарний політичний режим.

4. До основ соціальної держави не належить:

а) високий рівень економічного розвитку;

б) розвинене громадянське суспільство;

в) встановлення меж та міри влади.

5. До одного з основних напрямів діяльності соціальної держави належить:

а) формування умов для всебічного розвитку особистості;

б) створення умов для розвитку приватної власності;

в) реалізація принципу "кожен сам за себе".

6. За територіально-адміністративним устроєм Україна є:

а) унітарною державою;

б) конфедерацією;

в) республікою.

7. До атрибутів держави не належить:

а) населення;

б) влада;

в) публічний договір.

8. Хто безпосередньо контролює діяльність органів місцевого самоврядування:

а) відповідні виборні представницькі органи на місцях;

б) Президент;

в) уряд.
2. Становлення і розвиток політичної системи та політичного процесу в Україні

1. Політичні процеси ділять на:

а) локально-регіональні;

б) ефективні;

в) законні.

2. До просторового континууму політичного життя не належить рівень:

а) локальний;

б) регіональний;

в) індивідуальний.

3. Макрополітика визначається діяльністю:

а) держави-нації;

б) окремих індивідів;

в) парламенту окремої держави.

4. Одним з інститутів, що визначає мегаполітику, є:

а) ООН;

б) Верховна Рада України;

в) Президент.

5. Суб’єктом мікрополітики є:

а) система соціальних інститутів;

б) соціальна група;

в) інститути громадянського суспільства.

6. Для політичної статики притаманне:

а) перехід від одного стану до іншого;

б) збереження морфологічних структур;

в) пошук нових моделей відносин між головними акторами на політичній сцені.

7. Політичний протест це:

а) різновид негативної реакції індивіда (групи) на сформовану в суспільстві полі­тичну ситуацію або конкретну дію окремих органів держави й політичних опонентів;

б) негативна реакція індивіда на економічну кризу;

в) реакція соціуму на гальмування державними органами влади економічного розвитку суспільства.

8. Базові політичні процеси характеризують:

а) способи включення широких соціальних верств у відносини з державою;

б) розвиток місцевого самоврядування;

в) непринципові впливи на домінуючі форми і способи функціонування влади.

9. Явний політичний процес базується на:

а) публічних домаганнях до влади громадян з приводу реалізації своїх інтересів;

б) діяльності неоформлених політичних інститутів;

в) неформальних взаємозв’язках між політиками.

10. Режим розвитку політичного процесу визначається:

а) виведенням політики держави на рівень, що дозволяє адекватно відповідати на нові соціальні вимоги населення;

б) розпадом політичної цілісності;

в) чіткою ієрархічною розбудовою стосунків між державою і суспільством.
3. Основні сфери суспільного буття

1. Соціальну структуру суспільства складають наступні елементи:

а) класи і суспільні прошарки;

б) природні та соціальні елементи;

в) окремі індивіди.

2. Прихильники концепції соціальної стратифікації вважають, що головною ознакою соціального розподілу в інформаційну епоху є:

а) власність на засоби виробництва;

б) рівень культури і освіти;

в) розмір прибутку.

3. Сфера матеріального виробництва містить у собі такі елементи, як предмети праці, знаряддя праці, а також:

а) матеріальні потреби;

б) духовні потреби;

в) цілеспрямовану трудову діяльність.

4. Сфера соціальних відносин, в якої інтереси окремих груп підтримуються інститутом державної влади, - це:

а) сфера сімейних стосунків;

б) сфера політики;

в) сфера духовних процесів.

5. До функцій демократичної держави відносять:

а) боротьбу з інакодумцями;

б) максимальну монополізацію влади;

в) забезпечення умов для підтримки соціального паритету.

6. Умовою існування громадянського суспільства є:

а) влада сили;

б) сила влади;

в) авторитет влади.

7. До духовної сфери суспільства не відносять:

а) законодавчі норми;

б) традиційні правила;

в) релігійні уявлення.

8. Релігія виступає:

а) засобом соціальної регуляції;

б) формою духовного осягнення світу;

в) психотерапевтичним заходом.

9. Культура - це:

а) сукупність духовних надбань суспільства;

б) сукупність результатів матеріальної та духовної діяльності людства;

в) сукупність матеріальних цінностей.

10. Поняття, яке вказує на людську, соціальну та культурну значимість певних явищ і предметів діяльності, - це:

а) цінності;

б) коштовності;

в) гроші.
4. Сутність та критерії суспільного прогресу

1. Уявлення про прогрес у розвитку людства притаманний:

а) представникам епохи просвітництва;

б) прихильникам екзистенціалізму;

в) представникам "філософії життя".

2. Як критерій суспільного прогресу гуманістична філософія визнає:

а) опанування природних процесів;

б) створення штучної сфери людського буття;

в) гуманізацію суспільних відносин.

3. Вкажіть представника технологічного детермінізму:

а) Арістотель;

б) Маркс;

в) Мемфорд.

4. Представникам технократизму властиве бачення майбутнього цивілізації:

а) оптимістичне;

б) песимістичне;

в) есхатологічне.

5. Представники якого напрямку в історії філософії вважали науку рушійною силою суспільного прогресу:

а) античної філософії;

б) філософії епохи Відродження;

в) філософії Нового часу.

6. Антисцієнтизм - це:

а) прояв стурбованості розпадом традиційного суспільства;

б) розуміння науки як головного чинника негативних моментів розвитку цивілізації;

в) розуміння науки як форми задоволення потреби людини в істині.

7. Сучасна цивілізація є:

а) космологічною;

б) техногенною;

в) антропогенною.

8. До головних характеристик ірраціоналістичної філософії відносять:

а) віру в технічний прогрес;

б) відношення до науки як засобу поліпшення людського існування;

в) пріоритет внутрішнього життя людини над зовнішнім.

9. Екологічні проблеми сучасності є наслідком:

а) технічного прогресу;

б) духовного розвитку;

в) це дія об’єктивних законів природного розвитку.

10. Технофобія - це:

а) реалістична оцінка техніки;

б) емоційно-упереджена оцінка техніки;

в) оптимістична віра в техніку.

ІІI. Методичні матеріали, відповідно до програми вступних екзаменів у 2009 році
ІІІ.1. Управління підприємницькою діяльністю
Тема 1. Економічна теорія
1. Економічні потреби та інтереси як рушійні сили розвитку суспільного виробництв.

Потреба – це внутрішній стан необхідності, бажання чого-небудь для життєдіяльності людини: предмета, послуги, самовираження і таке інше. Потреба відбивається в психіці людини як стан незадоволення, незабезпечення, дискомфорту, невідповідності. Потреба є внутрішнім мотиватором зміни в людині і зміни нею навколишнього середовища.

Потреба це необхідність людини в тих чи інших матеріальних та духовних благах та послугах що відповідають ступеню розвитку суспільства та окремого індивідуума.

Економічні потреби це відношення людини до суспільства та інших громадян з приводу виробництва і використання матеріальних і духовних благ в суспільстві.

Економічні потреби знаходять форму виразу в платоспроможності населення.

Економічні потреби можуть бути виробничі і індивідуальні. Виділяють також перспективні і сьогоденні потреби. Виділяють потреби виробничі, громадські і індивідуальні.

Потреби находять свій вираз в інтересах людини. Інтереси це прояв активної позиції людини в досягненні своїх цілей і в задоволенні потреб. Інтереси можуть бути загальнолюдські, колективні індивідуальні. Економічна наука тлумачить економічні інтереси як об’єктивне явище що виявляється через волю людей в їх господарській діяльності. Інтерес спирається на економічні законно розвитку суспільства.
2. Характер дії економічних законів і механізми їх використання.

Економічні закони мають об'єктивний характер. Суть відносин власності розкривається у системі економічних законів. Закон і сутність, як відомо, поняття однорідні (однопорядкові).

Закон є внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи. Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю. У свою чергу, суперечність виступає як суттєве відношення між протилежними сторонами, закономірне відношення.

Економічний закон можна визначити як внутрішні, необхідні, сталі і суттєві зв'язки між протилежними сторонами, властивостями, ступенями розвитку явищ і процесів економічного життя, за яких (зв'язках) відбувається зародження, функціонування і перехід даної суперечності в її більш розвинуті форми. Економічні закони — це закони розвитку виробничих відносин (або відносин власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише у процесі економічної діяльності людей — у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість з них має тимчасовий, минущий характер.

Економічні закони реалізуються через діяльність людей, через конкурентну боротьбу, подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі дія економічних законів доповнюється елементами їх свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, розширення масштабів планомірності у межах дії пізнаної необхідності прояву економічних законів.


3. Економічна система суспільства та її основні структурні елементи.

Економічна система — це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами є: 1) продуктивні сили; 2) техніко-економічні відносини; 3) виробничі відносини, або відносини власності. Оскільки регулювання економічної діяльності здійснюється за допомогою господарського механізму, то четвертим основним елементом економічної системи виступає її господарський механізм. Кожний з названих елементів є, у свою чергу, складною системою, точніше підсистемою, яка складається з певних компонентів, складових частин із властивою їм сукупністю зв'язків між собою і розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи законів, а також з притаманними лише для даної підсистеми законами і суперечностями.

Найскладнішою підсистемою економічної системи є виробничі відносини, або відносини власності в економічному розумінні цього поняття. Окремими елементами виробничих відносин є відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва, в обміні, розподілі та споживанні.

Стабільність та організованість сучасної економічної системи залежать насамперед від наявності у ній різних форм власності, кожна з яких найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку того чи іншого елемента продуктивних сил.

Висока ефективність та організованість економічної системи значною мірою залежать від співвідношення ступенів розвитку названих трьох підсистем: продуктивних сил, техніко-економічних та виробничих відносин. Оскільки вони відносно самостійні у межах єдиної економічної системи, то прогрес продуктивних сил не зумовлює автоматичного розвитку техніко-економічних та виробничих відносин. Тому можлива така ситуація, коли технологічний спосіб виробництва (тобто єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) в окремих галузях базується переважно на ручній праці, але за допомогою адміністративно-командної системи тут намагались штучно і передчасно впровадити колективні форми власності.


4. Економічний зміст власності, її форми та історичні види.

Виробничі відносини є суспільною формою розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Такою ж суспільною формою виступають і відносини власності.

У процесі виробництва здійснюється привласнення предметів природи через процес праці та засобів виробництва, предметів споживання і послуг через суспільну форму.

Привласнення яке відбувається між людьми у всіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні і споживанні), становить відносини власності. Визначальними серед них є відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, або відносини власності на засоби виробництва. Вони виступають основою виробничих відносин, формують їхній тип. Як основні слід виділити відносини власності на засоби виробництва у сфері безпосереднього процесу виробництва.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють всю сукупність виробничих відносин. Власність у цілісному вигляді, по перше, більш містка соціологічна категорія, яка включає економічні й юридичні відносини. Останні є формою вияву реальних економічних відносин власності, належать до надбудовних відносин, залежать від волі і свідомості людей.

Юридична власність є загальною умовою виробництва, його передумовою, виявом волі певного класу і правовим оформленням цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Оскільки юридична власність є виразом вольових відносин між людьми, пов'язаних з певним видом матеріальних або нематеріальних благ, або з речами, то вона, як і економічна власність, має також дві сторони: 1) вольове ставлення людини до іншої людини, або групи людей до іншої групи; 2) ставлення людини до речі. В останньому випадку речі (засоби праці, предмети праці, предмети споживання та ін.) належать певним особам, перетворюючись при цьому на сферу вияву людської волі і становлять об'єкт їхнього володіння, їхнє майно, а люди — власники цього майна.

Юридична власність означає ставлення індивідуума до речей як до своїх, тобто як до самого себе, або поширення самого себе на зовнішні предмети, їх втягування у свою орбіту, владу над речами, коли власник може розпоряджатися ними на свій розсуд. Вільний доступ до таких речей інших членів суспільства не допускається.

Певні речі як об'єкти володіння становлять майно конкретної особи, стають монопольною сферою вияву виключно волі їх власника. У свідомості таких осіб це відбивається як ставлення до чужих речей, як не до свого майна.

Політичний аспект характеризує наявність впливу на політику держави залежно від привласнення засобів виробництва, інших об'єктів власності.

Психологічний аспект відображає наявність почуття господаря у безпосередніх виробників або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої.




5. Загальні засади економічного розвитку.

Результатом економічного прогресу є реальні досягнення у процесі економічного зростання. Такі досягнення виступають критеріями соціально-економічного прогресу. Оскільки суспільний спосіб виробництва включає ряд структурних елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.

Слід розрізняти такі критерії економічного прогресу, як рівень розвитку робочої сили, засобів праці, предметів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Наприклад, рівень розвитку робочої сили визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.

Важливим критерієм розвитку продуктивних сил у цілому є також співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва і чисельністю зайнятих у виробництві робітників. Це співвідношення називають технічною будовою виробництва. Від ступеня його зміни на користь засобів виробництва залежать рівень інтенсифікації виробництва.

Зростання технічної будови виробництва виявляється у збільшенні фондооснащеності, енергонасиченості, машинооснащеності, а на сучасному етапі НТР у рівні автоматизації, комп'ютеризації праці. У цілому зміна цього показника, прогрес техніки виражаються у тому, що праця людини все більш поступається перед працею машин.

Разом з тим розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону суспільного спосіб виробництва. Тому необхідно визначити основний або вищий критерій прогресу суспільного способу виробництв у цілому. Такий критерій слід виділяти, виходячи, по-перше, із структури системи продуктивних сил, зокрема і головного елемента цієї системи; по-друге, враховуючи вимоги основного економічного закону як найбільш глибинної суті системи виробничих відносин.

Оскільки сутність людини є вся сукупність суспільним відносин (до цієї сукупності, належать економічні, юридичні та інші відносини), то розвиток людини виступає головним критерієм і всього суспільного прогресу.
6. Товарне виробництво, гроші і витрати виробництва.

Товарне виробництво є такою організацією суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Звідси випливає, що основними рисами товарного виробництва є: а) суспільний поділ праці; б) приватна власність на засоби виробництва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку. Товарне виробництво це організація що проявляється в виробництві товарів. Аналіз товару слід починати з його речового змісту, із споживної вартості.

З погляду речового змісту товару споживна вартість безпосередньо не відображає ніяких суспільних виробничих відносин, а виражає природні відносини між речами та людьми.

Роль споживної вартості у такому способі суспільного виробництва полягає в тому, що вона, по-перше, є речова основа, матеріальний носій суспільних відносин і мети виробництва; її, по-друге, необхідно вивчати як споживну вартість для інших, як суспільну споживну вартість. За умов суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб. По-третє, як суспільна споживна вартість вона виступає проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер споживної вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, у свою чергу, свідчить про її органічний зв'язок з якістю продукції, з ефективністю виробництва.

У процесі обміну товарів на перший погляд здається, начебто їх мінові пропорції встановлюються випадково. У цілому процесі обміну встановлюється певна закономірність, яка полягає в тому, що мінові пропорції товарів протягом порівняно тривалого періоду тяжіють до деякого середнього рівня. Уже саме прирівнювання одного товару до іншого, їх кількісне порівняння означає, що у них є дещо спільне. Вартість виражає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані з цим ставленням, з процесом праці, з виробничою діяльністю людини. Тому у вартості виражається не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

В основі вартості лежить суспільна праця. Це означає, що люди працюють один на одного, вступають у виробничі відносини між собою.

Вартість має якісну та кількісну сторону. У першому випадку вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками та якість продукції, у другому — величину втіленої у товарі суспільно необхідної праці товаровиробника. Вартість як суспільні відносини товаровиробників організації суспільного виробництва.

Через вартість проводиться встановлення цін на різні товари які проявляються через гроші. Через них відбувається безперервний пошук консенсусу контрагентів ринкових відносин щодо оцінювання товарів.

Підприємства встановлюють ціни, виходячи з затрат виробництва та можливостей отримання прибутку. Тому вони обирають галузі та види виробництва, де попит на товари вищий, а ціни у зв'язку з цим гарантують більш високий та стабільний прибуток. Саме останній спонукає фірми розширювати виробництво одних товарів та скорочувати виробництво інших. З метою отримання більшого прибутку підприємства вдаються й до впровадження більш ефективної технології (яка сприяє скороченню витрат виробництва). Отже, керовані зовні лише егоїстичним прагненням до більш високого прибутку, господарюючі суб'єкти водночас опосередковано спрямовуються «невидимою рукою» ринку в особі споживачів та технології до більш повного та економічного задоволення суспільних потреб. Поряд з цим завдяки коригуванню за допомогою цінового механізму та «невидимої руки» загалом кількості пропозиції різних товарів в економіці на деякий час встановлюється необхідний для її нормального функціонування певний оптимум у розподілі ресурсів і праці між сферами та видами виробництва, баланс виробництва та споживання. За цих умов значною мірою забезпечується задоволення суспільних потреб при ефективному використанні обмежених ресурсів.

Оптимум ринкової економіки — функція багатьох факторів і тому виступає лише як один з моментів її буття. Але у відхиленнях від оптимуму, у порушеннях рівноваги — одне з джерел руху ринкової економіки. Відхилення виступають своєрідним індикатором суспільної доцільності затрат та результатів різних видів праці, а водночас через систему прибутків та збитків — визначальним стимулом до формування оптимальної економічної структури.

Визначальним показником ринкового оптимуму або його порушення виступає кон'юнктура ринку, одним із конкретних випадків якої є ринкова рівновага.

Кон'юнктура — співвідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон'юнктура змінюється під впливом різних факторів: масштабів виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі. Саме взаємодія попиту та пропозиції нерідко визначає долю товаровиробників.


7. Економічне зростання і соціально-економічний прогрес.

Економічне зростання може провадитись в формі екстенсивного чи інтенсивного.

При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.

При інтенсивному типі економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів і запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів довготривалого користування.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу.

При зростанні інтенсивності результати суспільного виробництва з урахуванням їх якості збільшуються швидше, ніж витрати. При цьому виготовлений суспільний продукт, який є результатом виробництва, повинен відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту. Ефективність виробництва у динаміці означає ефективність відтворення.

Ефективність виробництва є багатоплановою категорією, і її окремі сторони можна вимірювати за допомогою декількох більш конкретних показників. Для цього отриманий результат (виготовлений кінцевий продукт) слід зіставляти з окремими факторами процесу виробництва.

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність далі слід зіставляти із соціально-економічною оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала мотивів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави - з другого.

Тема 2. Мікроекономіка
1. Предмет і теоретичні засади мікроекономіки.

Мікроекономіка базується на припущеннях:

рідкісності або обмеженості ресурсів; закон спадної віддачі від додаткових ресурсів; принципі раціональності поведінки суб'єктів.

Перед економічними суб'єктами виникає проблема вибору внаслідок обмеженості ресурсів.

Вибір — це компроміс, це альтернатива яку змушені обирати економічні суб'єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб.

Альтернатива - це суб'єктивна оцінка благ, якими він змушений пожертвувати, за для одержання бажаних благ; це цінність втрачених можливостей, вимірювана кількістю блага, від якої потрібно відмовитись.

Раціональність поведінки економічного суб’єкта означає, що основною метою його діяльності є одержання безпосередньої вигоди. Максимізація власного добробуту економічного суб'єкта спонукає приймати рішення на основі критерію "витрати - вигоди".

Ринкові ціни є сигналами, які координують поведінку економічних суб'єктів їх зміна мотивує зміну споживання чи виробництва, в результаті чого формуються попит і пропозиція на ринку.

Виділяють дві групи ринків: досконалої та недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропозиції, ціни, без втручання будь-яких інституцій. Ринки недосконалої конкуренції це кілька ринкових структур - чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці здатні впливати на ринкову ціну.


2. Попит і пропозиція.

Ринок характеризують такі змінні: попит, пропозиція, ціна. Ринкова ціна це результат взаємодії продавців і покупців. З одного боку, ціна виступає як функція попиту і пропозиції, а з іншого — вона впливає на величину попиту і пропозиції, які є функцією ціни. Всі ці змінні пов'язані між собою і взаємно впливають, формуючи ринковий механізм саморегулювання.

Попит це форма виразу економічних потреб, забезпечених грошовими засобами. Розрізняють індивідуальний (окремих економічних суб'єктів) та ринковий (агрегований окремих суб'єктів) попит.

Графічним відображенням функції попиту є крива попиту, яка звичайно є спадною і у більшості випадків - нелінійною.

Пропозиція — це кількість товарів, яка є або може бути доставлена на ринок. Розрізняють індивідуальну пропозицію (окремої фірми) та ринкову пропозицію (сумарний обсяг індивідуальної пропозиції всіх фірм галузі).

Пропозиція — це множина співвідношень цін і відповідної кількості товару.

Обсяг пропозиції - це конкретна кількість товару, яку продавці бажають і можуть поставити на ринок за деякий період часу за певного значення ціни.

Графічним відображенням функції пропозиції є крива пропозиції, яка звичайно є висхідною і також нелінійною.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову рівновагу - такий стан ринку, за якого обсяги попиту та пропозиції збігаються.

Ціна рівноваги - це ринкова ціна, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції і яка задовольняє і продавців, і покупців. За цією ціною їхні інтереси збігаються, а на ринку не існує ні дефіциту, ні надлишку продукції. Рівноважний обсяг продукції - це обсяг попиту та пропозиції за ціною рівноваги.

Зміни параметрів ринкової рівноваги можуть відбуватись в результаті втручання держави, зокрема шляхом встановлення податків і надання субсидій.

Втручання держави або інших регулюючих інституцій в процес ринкового ціноутворення може бути спрямованим на відхилення цін від рівноважних. Якщо ціна встановлюється на рівні, вищому за рівноважну (нижня межа або "підлога" ціни), з'являється надлишок продукції. Якщо ціна відхиляється вниз від рівноважної (верхня межа або "стеля" ціни), виникає дефіцит.

Таке втручання частково руйнує ринок, ціна втрачає свою роль регулятора. Ринкова система втрачає здатність до саморегулювання.

Як попит так і пропозиція реагують на зміни. Еластичність показує ступінь їх чутливості до цих змін. Еластичність - це міра чутливості пов'язаних величин. Вона визначається як співвідношення змін у відсотках залежної і незалежної змінних.

Розрізняють наступні види еластичності попиту: еластичність попиту за ціною; еластичність попиту за доходом; перехресну еластичність попиту.

Для товарів-субститутів перехресна еластичність попиту додатна, для товарів-комплементів від'ємна.

Еластичність пропозиції характеризує чутливість продавців до зміни ціни продукції.

Цінова еластичність пропозиції - це відсоткова зміна обсягу пропозиції, обумовлена одновідсотковою зміною ціни товару:


3. Ринкова рівновага.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини.

Закон зростання сукупної корисності полягає у тому, що зі збільшенням споживання якогось блага загальна сума корисності зростає. Зростання сукупної корисності визначається зменшенням граничної корисності. Сукупна корисність досягає максимуму за нульового значення граничної корисності.

Припущення щодо уподобань завжди стосуються особи, яка сформувала стале уявлення про цінність набору для певного періоду часу.

Крива "дохід - споживання" показує співвідношення між доходом споживача і кількістю товарів, що він купує і сполучає всі точки рівноваги споживача, пов'язані з різними рівнями доходу.

Ціна визначається суб'єктивною оцінкою корисності товару споживачем, а вибір залежить від рівня ринкових цін.

Крива "ціна - споживання" показує залежність між обсягом споживання блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов'язані зі зміною ціни одного з товарів. На її основі будується крива індивідуального попиту.

Властивості кривої попиту:

відображає зміну рівня корисності споживача: чим нижчою є ціна, тим вищий рівень добробуту вона забезпечує споживачеві;

у кожній точці кривої попиту споживач максимізує корисність, оскільки кожна точка є оптимумом споживача на певному рівні корисності.

Ринковий попит обчислюється додаванням показників величини індивідуального попиту всіх покупців даного товару за кожного значення ціни і зсувається по горизонталі.

Криві індивідуального попиту утворюються на основі уподобань певних споживачів. Часом виникає ланцюговий ефект, який з'являється при бажанні споживача наслідувати моду, придбати те, що мають інші. Крива індивідуального попиту зміщується праворуч, а ринковий попит стає більш еластичним.

Крива попиту визначає ціну, яка відображає бажання платити граничного споживача, а також готового першим залишити ринок за найменшого підвищення ціни.

Невизначеність умов формування споживчого вибору є джерелом ризику для бізнесу. Під ризиком розуміють можливість відхилення від цілі, яку ставила перед собою людина, а також, можлива відсутність позитивного результату. Схильність до ризику пов'язана з майновим станом людини. Більшість людей не схильна до ризику сумами, які вважає значними. І навпаки, ризик може стати привабливим, якщо суми, якими ризикують, невеликі порівняно з виграшем.

Не схильні до ризику, ведуть себе відповідно до закону спадної граничної корисності грошового доходу. Люди, схильні до ризику, вважають, що кожна додаткова одиниця багатства стає все більш корисною.

Основне правило зменшення ризику - "не кладіть всі яйця до одного кошика".


4. Теорія виробництва.

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами. Вони включають постійні і змінні витрати:

Постійні витрати - це фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. Це витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. Змінні витрати - це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва.

У довгостроковому періоді фірма може змінювати обсяги всіх ресурсів одночасно, або масштаб виробництва. Зміна технології веде до зміни залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються одно-, дво- і багатофакторні виробничі функції. Вони можуть бути представлені у табличній, графічній і аналітичній формах.

У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення кількості праці компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки.

Фактори є абсолютними доповнювачами, коли кожен рівень виробництва вимагає визначеної комбінації праці і капіталу мають вигляд прямих кутів, вершини яких відповідають певним наборам факторів.

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати.

Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу без зміни загальної суми витрат.

Раціональність поведінки фірми вимагає поєднання мети і обмеження, досягнення максимально можливого обсягу випуску продукції з мінімально можливими сукупними грошовими витратами виробництва

У процесі розвитку фірми зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, - витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу мають місце втрати на масштабі, - середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають.

Мінімальний ефективний розмір підприємства - це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

Коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко вичерпується, мінімальний ефективний розмір підприємства відповідає невеликим обсягам виробництва. У таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть ефективнішими.

Позитивний і негативний ефекти масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній.

Пропозиція товарів безпосередньо пов'язана з їх виробництвом, а виробництво — з витратами ресурсів. Теорія виробництва і витрат пояснює закономірності досягнення ефективності, дозволяє оптимізувати рішення виробників.

Підприємництво — це ініціативна діяльність, пов'язана з виробництвом товарів і послуг, яка передбачає використання власних коштів і готовність ризикувати ними з метою одержання, прибутку.

Мета фірми - максимізація економічного прибутку в умовах обмежених ресурсів вона визначає всі рішення фірми відносно того, що виробляти, як, для кого.

Виробництво - це процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів у вихідний потік випуску. Випуск - це товари (послуги) виготовлені фірмою за певний період часу.

Фактори виробництва це праця, земля, капітал, підприємливість, час і технологія.

У створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва. Кожному фактору приписують свою продуктивність, здатність вмінювати свою частку у вартість.

Фірма так комбінує співвідношення ресурсів, щоб досягти максимально можливого обсягу виробництва, тобто використати задіяні ресурси найбільш ефективно. Під ефективністю розуміють ступінь віддачі факторів виробництва.

Фірма оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності. Спосіб виробництва вважається ефективним, якщо не існує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції витрачалось би менше ресурсів.

Інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон: для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення затрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Функції виробництва вказують на існування численних альтернативних можливостей одержання певного обсягу продукції за різних співвідношень між факторами виробництва. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови ефективної діяльності фірми.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефективність залежить від цін ресурсів. Економічно ефективним є той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на ресурси.

Монополія - це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців.

Ступінь панування фірми на ринку характеризує концентрація продавців, що визначається долею продаж фірми, або декількох фірм, від загального обсягу продажу на ринку.

Модель ринку єдиного виробника називається чистою монополією.

У досягненні мети монополія зустрічається з трьома обмеженнями - витратами виробництва, попитом та ціною продукції.

Монополія сама призначає ціну на свою продукцію, при цьому вона може продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, або ж диверсифікувати ціни для кожної групи споживачів.

Монополія уособлює галузь, тому стикається з кривою ринкового попиту, яка є типовою спадною і визначає співвідношення між ціною і обсягом так, що повне маніпулювання цінами неможливе.

Фірма — монополіст одночасно приймає стратегічне рішення про обсяг випуску і про ціну.

Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді отримує економічний прибуток. Монополіст не змушений працювати за ціною, рівною мінімуму довгострокових середніх витрат, тому й обсяг випуску монополіста менший, ніж ефективний масштаб виробництва.

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

монополія не досягає виробничої ефективності, монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів.

Суспільні втрати – це ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією, - вимірюються величиною сукупних втрат надлишку споживача і надлишку виробника від скорочення обсягу випуску і підвищення ціни. Інша частина надлишку споживача захоплюється монополістом і перетворюється на його додатковий виграш, трансформується у надлишок виробника.

Природна монополія є наслідком вільної дії ринкових сил, коли виробництво суспільно важливого товару зосереджується на одній фірмі, де воно обходиться дешевше, ніж виробництво кількома. У більшості випадків вони утворюються в комунальних галузях господарства.

Існування природної монополії є економічною необхідністю і вигідне для суспільства. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, діяльність природних монополій регулює держава.

Основна мета цінової стратегії монополіста - захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток.
5. Теорія ринкових структур.

Розрізняють чотири основних варіанти ринкових форм: 1) поліполія – багато продавців протистоять великій кількості покупців (в економічній теорії така ситуація характеризується як досконала конкуренція). Для поліполії характерна цінова конкуренція та єдиний стандартизований продукт, наявність повної інформації про параметри ринкової пропозиції, вільність доступу до ринку, відсутність персональних переваг у суб’єктів ринку; 2) олігополія, характеризується тим, що виробництво у певній галузі контролюється невеликою кількістю виробників (продавців), неціновою конкуренцією, наявністю обмежень до входу на ринок; 3) монополія – обмежує ринкову стихію, спрямовує свою діяльність на впорядкування господарської системи в інтересах висококонцентрованого виробництва; 4) монополістична конкуренція характеризується неціновою конкуренцію, відсутністю стандартизованого продукту, великою кількістю виробників та відносно вільним входом до ринку.

Продавцями факторів виробництва або ресурсів виступають домогосподарства та інші фірми, які володіють ними. Ринки факторів виробництва, як і товарів можуть бути досконало конкурентні та з монопольною та монопсонічною владою.

Попит фірми на фактори виробництва має спільні риси для всіх видів ресурсів, а пропозиція ресурсів має свої специфічні особливості. Закон попиту так само справедливий для ринку ресурсів, як для ринку готової продукції: чим вищою є ціна ресурсу, тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.

Формування попиту на ресурси зазнає впливу багатьох факторів, пов'язаних з похідним характером попиту

Якщо ресурси взаємозамінні, то зміна ціни одного викликає два ефекти ефект заміни що зменшує попит на відносно дорожчий ресурс, та ефект обсягу випуску що збільшує попит на обидва ресурси при зниженні ціни одного з них.

Якщо ресурси є взаємо-доповнювачами, то зміна ціни одного не викликає ефекту заміни, діє лише ефект обсягу випуску, який спричиняє різноспрямовані зміни у попиті на один ресурс відносно зміни ціни іншого ресурсу.

Фірма досягає максимізує прибуток з мінімізує витрати.


Щоб максимізувати корисність робітник повинен прийняти альтернативне рішення. Рівень годинної ставки заробітної плати відображає вартість втрачених можливостей.

Робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Щоб утримати робітника на певному робочому місці, бізнес має забезпечивши таку заробітну плату, яку робітник міг би одержати при найкращому застосуванні свого ресурсу.

З іншого боку ставка заробітної плати відображає продуктивність праці, а також дефіциту трудових ресурсів у періоди економічного піднесення і мобільністю робочої сили - можливістю змінювати місце роботи.

В умовах досконалої конкуренції ринкова рівноважна ставка зарплати встановлюється внаслідок взаємодії сукупного попиту на працю та її сукупної пропозиції і визначається граничною доходністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Будь-яка подія, що впливає на попит або пропозицію праці, змінює рівноважну ставку зарплати і граничну доходність на одну й ту саму величину.

Якщо ринок праці і ринок готової продукції — досконало конкурентні, то в процесі встановлення загальної ринкової рівноваги досягається ефективний розподіл праці у суспільстві.

Профспілки намагаються вирішити дві проблеми, які виключають одна одну: збільшити зайнятість і підвищити заробітну плату.

Фактором диференціації зарплати виступає неоднорідність робочої сили. В окремих країнах диференціація є наслідком дискримінації в оплаті праці. Головною причиною диференціації зарплати є різниця у кваліфікації та освіті. Зв'язок між освітою та професійним навчанням, з одного боку, і оплатою праці з іншого, між освітою і продуктивністю праці відображає поняття людського капіталу.

Можна виділити три види інвестицій в людський капітал: в освіту; в охорону здоров'я; в мобільність робочої сили. Прийняття рішення про одержання вищої освіти вважають інвестиційним рішенням, яке враховує витрати і вигоди. Витрати на освіту складаються з прямих витрат (плата за навчання, підручники і т. п.), альтернативних витрат (втрачені доходи, які людина могла б одержати за роки, які пішли на навчання) та не грошових витрат, які виникають, коли людина втрачає привабливе дозвілля і змушена витрачати час на навчання.

Вигоди від освіти поділяються на фінансові і не фінансові такі як задоволення сприймати нові ідеї, розширювати свій кругозір, розвивати інтелект. Зіставити витрати і вигоди від освіти неможливо, тому що вони розірвані у час.

Розрізняють три ринки капіталу:

ринок фінансового капіталу;

ринок фізичного капіталу;

ринок оренди.

Фірма має три джерела фінансування довгострокових інвестиційних проектів:

власні грошові ресурси, залучені та позичені грошові ресурси.

Ціною позичкового капіталу виступає відсоток - сума грошей, яку повинен сплатити позичальник за можливість тимчасового використання чужих грошей.

Річна ставка відсотку обчислюється як відношення суми сплаченого позичкового проценту до позиченої суми. Для інвестора вона виступає як альтернативна вартість інвестицій.

Формування фінансових ресурсів пов'язане з вибором у часі. Теорія міжчасового вибору полягає в тому, що економічний суб'єкт, приймаючи рішення змушений пожертвувати поточним споживанням заради виграшу в майбутньому.

Реалізація схильності домогосподарства до споживання і заощадження залежить від його фінансових можливостей.

Фірма визначає обсяг попиту на кредитні ресурси на основі співставлення вигоди і видатків на інвестиції.

Крива сукупного попиту домогосподарств і фірм разом з кривою пропозиції визначає рівноважну ставку на ринку фінансового капіталу. Основними чинниками, що впливають на стан рівноваги, є доходи і схильність до заощадження домогосподарств, а також прибутковість інвестицій.

Пропозиція землі абсолютно нееластична, тому ціна землі залежить лише від змін у попиті на неї. Доход, одержаний від здачі землі в оренду, має рентну природу.

Земельна рента - це регулярно одержуваний землевласником надлишковий доход, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. З точки зору орендарів - це необхідні витрати, які утримують дані ділянки землі від їх альтернативного використання.


6. Загальна рівновага і ефективність: економічна теорія добробуту

Ефективність функціонування конкурентної ринкової системи оцінюється за двома рівнями - часткової та загальної рівноваги.

Часткова конкурентна ринкова рівновага - рівновага на ізольованому ринку певного товару - є ефективною, оскільки у точці рівноваги економічна цінність продукту для споживача і витрати його виробництва співпадають.

За будь-яких відхилень від рівноваги ці величини не співпадають, розподіл ресурсів не є ефективним. Ринок досконалої конкуренції автоматично забезпечує їх перерозподіл через зміну ціни.

Економіка це система тісно переплетених між собою ринкових цін, зміна яких на одному ринку викликає численні і значні зміни на інших споріднених ринках. Коли всі ринки і факторів виробництва і кінцевої продукції досягають часткової рівноваги, встановлюється загальна рівновага економічної системи.

Загальна рівновага — це стан рівноваги, за якого у всій економічній системі, на всіх ринках встановлюються ціни рівноваги. Цінами загальної рівноваги називаються ціни, за якими загальний обсяг споживання кожного блага не перевищує обсягу його виробництва.

Модель загальної економічної рівноваги відображає взаємозв'язок ринків готової продукції і ринків факторів виробництва в умовах досконалої конкуренції, яка дозволяє забезпечити одночасну рівновагу множини ринків. Модель підтверджує чинність принципу "невидимої руки" для конкурентної економіки.

Ресурси через ринок ресурсів переміщуються в ті галузі, де вони використовуються в оптимальному співвідношенні, яке мінімізує витрати і покращує стан споживачів даної продукції. Відбувається трансформація структури виробництва в економіці.




Тема 3. Економічна політика
1. Роль та функції держави в сучасних економічних системах.

У сучасній економічній науці домінує точка зору щодо безумовної ефективності ринкової економіки, як такої, що побудована на ринковій самоорганізації та конкурентних засадах. Встановлення на цьому підґрунті рівноваги пов’язується з економічним прогресом суспільства. У той же час визнається, що у деяких випадках ринку не вдається досягти суспільно важливих цілей на підставі використання лише тільки потенціалу конкуренції та самоорганізації. У такому разі йдеться про так звані «провали ринку», подолання яких здійснюється через активність державного втручання в економіку.

В сучасній ринковій системі держава, як правило, покладає на себе функції, котрі нездатний виконувати ринок сам по собі або може їх виконувати недостатньо ефективно.

До числа таких функцій відносять:

1. Утворення правової основи, котра сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки. У цьому зв’язку вирішального значення набуває встановлення норм (правил):

- по-перше, реалізації права власності (так, захист державою інституту приватної власності свідчить про наявність у суспільстві капіталістичної системи, а недопущення приватної власності є ознакою соціалістичної системи);

- по-друге, функціонування ринків (заборона деяких видів діяльності, обмеження щодо використання ресурсів, ліцензування, тощо).

2. Усунення недоліків ринкового саморегулювання, що передбачає:

- по-перше, захист конкуренції завдяки здійсненню системи антимонопольних заходів та контролю за цінами;

- по-друге, регулювання економічної діяльності з негативними зовнішніми ефектами (наприклад, такими, що викликають погіршення стану навколишнього середовища);

- по-третє, формування інформаційної інфраструктури ринку з метою зменшення або подолання інформаційної асиметрії – нерівномірного розподілу інформації між учасниками ринкових угод;

- по-четверте, здійснення економічної політики з метою зменшення амплітуди циклічних коливань економічної кон’юнктури;

3. Здійснення крупних структурних зрушень в економіці, обумовлених науково-технічним прогресом та стимулювання економічного зростання. Така спрямованість держави закріплюється в її інноваційній та структурній політиці.

4. Соціальний захист населення, який передбачає перерозподіл частини доходів суспільства на користь тих верств населення, які тимчасово (наприклад, учні) чи об’єктивно (інваліди, пенсіонери) не приймають участі у суспільному виробництві.

5. Виробництво суспільних благ, до яких відносяться ті, що характеризуються неподільністю – вони не можуть бути продані окремим покупцям, припускають лише колективне використання. Вони доступні будь-якому члену суспільства (безпека, охорона правопорядку, антимонопольне законодавство, податкове законодавство, закони щодо захисту прав споживачів тощо).

2. Сутність державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства уявляє собою систему заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюються відповідними державними установами в інтересах зростання ділової активності в країні.

Таке регулювання завжди здійснюється через систему непрямих заходів, що передбачає зміни у середовищі, яке оточує суб’єкти економічної діяльності. У самому загальному вигляді таке оточення може бути розподілено:

- по-перше, на систему зв’язків, що пов’язує таких суб’єктів між собою (наприклад, використання грошей);

- по-друге, виробничу інфраструктуру, як систему певних інститутів, завдяки яким в економіці забезпечується рух товарів та грошей.

У сучасній економічній науці можна виділити два підходи щодо сутності державного регулювання:

1. Консервативно-ліберальний, який ґрунтується на тому, що ринок є самодостатньою організацією, здатною ефективно вирішувати проблеми щодо встановлення рівноваги, як у економіці в цілому, так і в її окремих секторах (ринках). Така точка зору припускає державне втручання в економічний процес як виняток із загального правила з тим, щоб відкоригувати небажані тенденції, які виникають, як правило, внаслідок дії поза ринкових сил. Для прихильників такого підходу характерно покладати надії на чисто монетарні засоби впливу на економіку. На їх думку найбільш ефективними виявляються засоби, які пов’язані зі зменшенням чи збільшенням кількості грошей в обігу, спрощенням чи утрудненням отримання кредиту тощо. Для такого підходу характерним є ставлення до регулювання, як до процесу, де бажаний результат досягається через зміни кількісних показників інструменту впливу (наприклад, гроші – інструмент, а їх кількість – показник). Прихильники такого регулювання вважають, що монетарні заходи, чи кредитно-грошова політика, надають урядові достатньо важелів для ефективного регулювання економіки. Усі інші варіанти впливу на економіку вони вважають допоміжними.

2. Кейнсіанський, який ґрунтується на значно більшому спектрі важелів впливу держави на економіку. Такий підхід припускає використання в якості інструменту впливу державну власність, державні інвестиції, здійснення спеціальної політики (наприклад, промислової політики), яка закріплює пріоритетні з точки зору держави напрямки економічної діяльності. Для кейнсіанців характерно ставлення до ринку, як до механізму, який без участі держави народжує сили, які перешкоджають ефективному використанню ресурсів та досягненню рівноваги (монополізм). Для кейнсіанців характерним є ставлення до державних витрат, як до джерела зростання економічної активності. Через це для них особливого значення набуває бюджетна політика, а кредитно-грошова розглядається ними в якості допоміжної.

В останні десятиліття найбільш впливовим напрямком економічної науки щодо визначення змісту державного регулювання є консервативно-ліберальний. Його цінності відбиваються, як у практиці економічно розвинених держав, так і діяльності міжнародних фінансових організацій.

3. Система органів державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки є найважливішою функцією держави, реалізація якої в Україні здійснюється за рахунок здійснення повноважень Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями.



Президент:

1. Формує стратегію соціально-економічного розвитку країни. Стратегія соціально-економічної політики держави висвітлюється у посланнях до народу та щорічних і позачергових посланнях Президента до Верховної Ради України.

2. Здійснює правове регулювання економічних відносин. Він у межах своїх повноважень він видає укази й розпорядження з питань економічної реформи, які не врегульовані чинним законодавством; затверджує закони, ухвалені Верховною Радою, та оприлюднює їх; використовує право вето щодо законів, ухвалених Верховною Радою, і повертає їх парламенту зі своїми пропозиціями.

3. Здійснює кадрову політику. президент має право: призначати за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра, припиняти його повноваження та приймати рішення про його відставку; призначати за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження; призначати половину складу Ради Національного банку; призначати на посади та звільняти з посад за згодою Верховної Ради голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна та інших державних органів.

4. Здійснює координацію діяльності державних органів. Утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем’єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі й інші допоміжні органи та служби.

Верховна Рада:

1. Здійснює правове регулювання економічних відносин приймаючи закони.

2. Формує стратегію і тактику соціально-економічної політики. У цьому напрямку ВР України: визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; здійснює бюджетну політику; затверджує загальнодержавні програми в тому числі й економічного розвитку; розглядає й приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом; здійснює контроль за їх використанням; затверджує перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

3. Здійснюючи кадрову політику, ВР України дає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра; розглядає за необхідності питання про відповідальність Кабінету Міністрів та недовіру уряду; призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку (за поданням Президента), призначає та звільняє половину складу Ради НБУ; дає згоду на призначення та звільнення з посад Президентом голів Антимонопольного комітету і Фонду державного майна, призначення та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.

4. Здійснює парламентський контроль. Він передбачає, серед іншого, контроль за використанням Державного бюджету, який здійснює від імені Верховної Ради Рахункова палата.

Кабінет Міністрів України у економічній сфері:

1. Забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

2. Забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту тощо.

3. Розробляє і здійснює загальнодержавні програми, в тому числі й економічного розвитку.

4. Забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об’єктами державної власності.

5. Розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету, подає ВР України звіт про його виконання.



Міністерства, відомства та інші центральні органи виконавчої влади:

Поряд з міністерствами регулюючі функції по відношенню до економічної діяльності здійснює ряд державних комітетів та центральних органів зі спеціальним статусом.

Центральні державні органи створюються з метою реалізації певних напрямків соціально-економічної політики. У зв’язку з цим особливо слід підкреслити значення двох міністерств:

1. Міністерство економіки, на яке покладаються функції єдиного економічного центру. Основу його діяльності становить методичне й організаційне забезпечення реалізації соціально-економічної політики держави. Мінекономіки безпосередньо розробляє проекти державних прогнозів і програм економічного та соціального розвитку України; спільно з Мінфіном складає проект Державного бюджету; готує проекти найважливіших державних цільових комплексних програм; здійснює методичне та організаційне ке­рівництво розробкою нормативів, балансів, коротко-, середньо- та довгострокових прогнозів і програм соціально-економічного розвитку галузей економіки та регіонів, а також застосуванням інструментів державного регулювання.

2. Міністерство фінансів України здійснює фінансово-бюджетне й податкове регулювання. Це Міністерство бере безпосередню участь у всіх стадіях бюджетного процесу (розробка проекту, організація виконання, контроль за виконанням, підготовка пропозицій щодо внесення змін, звіт про виконання Державного бюджету).

Важливу роль відіграють такі державні комітети, як Державний комітет статистики, Головне контрольне ревізійне управління, Державне казначейство.

Спеціальний статус мають такі центральні органи виконавчої влади. як Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна.

Особливий статус мають Національний банк, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна України та Рахункова палата. Діяльність останніх є підконтрольною безпосередньо Верховній Раді України.

Національний банк України є центральним банком, емісійним центром. Він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн.

Антимонопольний комітет України покликаний забезпечувати державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів.

Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, є орендодавцем майнових комплексів, що перебувають у державній власності.

Місцеві державні адміністрації:

До основних функцій місцевих державних адміністрацій стосовно регулювання економічних відносин та соціально-економічного розвитку належать: розробка прогнозів і програм соціально-економічного розвитку регіону; бюджетна діяльність; забезпечення функціонування об’єктів комунальної власності; забезпечення раціонального використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища; упорядкування та стимулювання діяльності малого та середнього бізнесу; соціальний захист та розв’язання проблем зайнятості населення і т. д.


4. Методи та форми державного регулювання економіки.

Зазвичай класифікація методів державного регулювання враховують дві ознаки: форми та засоби впливу.

За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу, які залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Це можуть бути нормативно-правові акти, державна підтримка макроекономічних планів та цільових комплексних програм, державні контракти та державні замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду, стандарти, ліцензії, квоти, ліміти, встановлення фіксованих цін та валютних курсів.

Методи непрямого регулювання впливають на суб’єктів економічних відносин опосередковано, через їх економічні інтереси, шляхом створення стимулів для раціональної поведінки, що відповідає задачам державного регулювання. До таких методів належать: рівень оподаткування та система податкових пільг; регулювання цін; плата за ресурси, процентні ставки за кредит і кредитні пільги; митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют.

Правові методи державного регулювання економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів, а також вироблення механізму їх реалізації та контролю за виконанням.

Адміністративні методи регулювання передбачають пряме управління з боку держави суб’єктами ринкових відносин. Це засоби дозволу, заборони, примусу (ліцензії, квоти, норми, стандарти, санкції за порушення, фіксовані ціни або граничні коефіцієнти підвищення цін і т.д.). У країнах з розвиненою ринковою економікою адміністративні методи головним чином використовуються для підтримки конкуренції, соціального захисту громадян (регламентація умов праці, гарантування прожиткового мінімуму тощо), захисту навколишнього середовища, боротьби з тіньовою економікою.

Економічні методи регулювання передбачають створення державою матеріальних стимулів для бажаної поведінки суб’єктів господарювання. Для цього використовують державні закупівлі, фінансування програм, субсидії фірмам та трансфертні платежі домогосподарствам, ставки податків, грошову емісію, облікову ставку, операції з державними паперами, норми амортизації, митні тарифи.

Пропагандистські методи регулювання передбачають вплив на формування громадської думки, суспільної свідомості, економічного мислення, популяризацію цілей і змісту державного регулювання.



ІІІ.2. Сучасні проблеми розвитку суспільства
Тема 1. Державно-управлінські та політико-правові питання
1. Поняття, основні ознаки та концепції держави.

Основні теорії походження держави



Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утворення сімей. Розвиток цих сімей призводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

Договірна (природно-нравова) теорія (Г. Ґроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Я. Козельский, М. Радищев, І. Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

Органічна теорія (Г. Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського — одного племені іншим).

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) ґрунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Поняття держави, її характеристика конкретизуються при розкритті ознак, які відрізняють державу від недержавних суспільних утворень. Далі розглянемо ці ознаки.

По-перше, держава – це унікальний апарат управління та примусу, який втілюється в чиновниках – професійних управлінцях. Такий апарат – сукупність органів держави – становить її матеріальне тіло і, загалом, може бути ототожнений з нею. Саме апарат управління та примусу є носієм публічної влади (влади, що здійснюється від імені народу) та може примусити суспільство беззаперечно виконувати свою волю, підкорятися.

По-друге, держава має чітко локалізовану територію, на яку поширюється влада, та населення, яке на ній проживає. Таке населення перетворюється в підданих чи громадян цієї держави.

По-третє, держава володіє суверенітетом. Суверенітет є властивістю державної влади і полягає у її верховенстві та незалежності. Верховенство державної влади означає універсальність її владної сили, що поширюється на все населення, партії та громадські організації. Самостійність і незалежність полягає у її винятковому, монопольному праві вільно вирішувати усі справи в межах кордонів.

Вказані ознаки держави є основними, і, втративши хоча б одну з них, вона припиняє своє існування.

Разом з тим, кожна окрема держава має низку додаткових ознак, які, проте, не визначають її сутності. Серед них: наявність грошової одиниці, системи податків, державної символіки тощо.


2. Поняття, ознаки та види органів державної влади.

У розділі І Конституції «Загальні засади» є низка важливих положень, які стосуються характеру і статусу організації державної влади. В ч. 1 ст. 5 Конституції встановлено: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Таким чином, у цій статті визначено три основних форми реалізації народовладдя: а) у формі безпосередньої (прямої) демократії; б) через органи державної влади; в) через органи місцевого самоврядування.

Орган державної влади – складова частина державного апарату, що бере участь у здійсненні функцій держави, діє від його імені і за дорученням, має державно-владні повноваження, відповідну компетенцію і структуру, застосовує властиві їй організаційно-правові форми діяльності на певній території.

Основним принципом організації влади у нашій державі є принцип поділу влади. Так, у ст. 6 Конституції України вказано: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України». Цей принцип передбачає, що владу в державі здійснюють три незалежні гілки (виконавча, законодавча й судова), які врівноважують одна одну. Поділ влади – один з важливих елементів правової держави та демократії. Тому органи державної влади можна поділити на органи законодавчої, виконавчої і судової влади.

За територіальним масштабом діяльності органи державної влади можна поділити на центральні та місцеві. До центральних державних органів відносяться такі, які поширюють свою дію на територію всієї держави (наприклад, міністерства, державні комітети). Місцеві ж мають повноваження тільки в межах відповідної області або району (наприклад, обласна державна адміністрація, районне управління міністерства внутрішніх справ). Місцеві державні органи влади є «представництвами» центральних органів у регіонах, у зв’язку з чим їх не можна плутати з органами місцевого самоврядування, які представляють територіальні громади.
3. Норми та джерела права.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру - норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

До джерел права відносять:



  • правовий звичай

  • судовий чи адміністративний прецедент

  • нормативний договір

  • нормативно-правовий акт

Правовий звичай – це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу, ніде в офіційних документах не записане, але визнане державою.

Основними ознаками звичаю, як джерела права, є:

  • тривалість існування (звичай закріплює те, що складалося в результаті тривалої суспільної практики),

  • локальний характер (застосовується серед порівняно невеликих груп людей чи на порівняно невеликій території),

  • санкціонованість (визнання) державою.

Звичай – основна форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві, в умовах родового ладу. Величезне значення як джерела права йому приділялося і при феодалізмі. Перші правові пам’ятки складалися головним чином зі звичаїв. З розвитком правотворчої діяльності держави звичаєве право в значній частині поглинається писаним правом.

Судовий прецедент – це рішення по конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону (прецедент тлумачення)

Судовий прецедент – давнє джерело права. Однак у даний час, як одне з основних джерел права, він застосовується лише в країнах англо-американської правової сім’ї (Великобританія, США, Австралія та ін.)



Адміністративний прецедент подібний до судового. Під ним розуміють рішення органів державної влади чи посадових осіб, що мало місце хоча б один раз і може служити зразком при аналогічних обставинах.

У вітчизняній правовій системі прецедент як джерело права не поширений, однак у таких країнах, як Великобританія, США, Австралія у прецедентах, особливо судових, міститься більшість наявних правових норм.



Нормативний договір – це угода двох чи більше сторін, в результаті якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права

Основна характеристика нормативного договору як джерела права полягає в тому, що він є результатом добровільного волевиявлення сторін, які самі прийняли на себе обов’язок дотримуватись встановлених норм. Ознакою нормативного договору є те, що це договір про правила поведінки. Саме ця ознака відрізняє його від інших договорів, які не мають такої ознаки права, як нормативність.

Нормативні договори виступають основним джерелом міжнародного права. Застосовуються вони також і в конституційному, цивільному, трудовому та деяких інших галузях права.

Прикладом нормативного договору може бути колективний договір, який укладається на підприємстві між трудовим колективом і власником.



Нормативно-правовий акт – це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює чи скасовує норми права.

Іншими словами, нормативно-правовий акт – це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права. У нашій правовій системі нормативно правовий акт є основним джерелом права. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.


4. Поняття та види систематизації законодавства.

Наявність значної кількості нормативно-правових актів, які складають систему законодавства, розбіжність у часі їхнього прийняття та суб'єктах, що приймають їх, обумовлюють необхідність діяльності з їхнього впорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації.

Систематизація законодавства — це діяльність з впорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою забезпечення ефективного правового регулювання.

Систематизація спрямована на: 1) досягнення внутрішньої єдності юридичних норм, тобто на усунення колізій і прогалин; 2) впорядкування правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і рубриками, тобто класифікацію.

Здійснення систематизації законодавства має на меті:



  • встановлення і усунення дефектів законодавства;

  • підвищення ефективності законодавства та поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів;

  • забезпечення зручності користування законодавчим масивом, полегшення відшукування юридичної норми, яка підлягає застосуванню чи реалізації;

  • сприяння вивченню та дослідженню законодавства.

Систематизація здійснюється двома способами: інкорпорацією та кодифікацією.

Інкорпорація — це найпростіша форма впорядкування нормативно-правових актів, яка полягає в об'єднанні групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологічним, тематичним тощо) без зміни їхнього змісту.

Види інкорпорації:

1) За юридичною значимістю:

офіційна інкорпорація — тобто впорядкування нормативно-правових актів шляхом видання правотворчими або уповноваженими їхнім рішенням компетентними органами збірників чинних нормативно-правових актів;

неофіційна інкорпорація — це підготовка і видання збірників чинних нормативно-правових актів неправотворчими органами держави або іншими організаціями чи особами.

2) За обсягом: загальна (генеральна), галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі права).

3) За критерієм об'єднання нормативно-правових актів: предметна, тобто за предметом регулювання; хронологічна (за часом видання нормативно-правових актів); суб'єктна (залежно від органу, який видав акти).



Кодифікація — це спосіб систематизації законодавства, який полягає у змістовній переробці, узгодженні й об'єднанні певної групи юридичних норм, пов'язаних спільним предметом правового регулювання, в єдиному нормативному акті. Тобто, це впорядкування правових норм, яке супроводжується переробкою їхнього змісту, з відміною одних і прийняттям інших норм права. Іншими словами, кодифікація — це систематизація у процесі правотворчості. В результаті кодифікації видається єдиний, логічно і юридично цільний, нормативно-правовий акт. Тому кодифікація завжди має офіційний характер і може проводитися тільки правотворчим органом.

Види кодифікації:

1) За обсягом:

загальна, в результаті якої утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів);

галузева, яка охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);

міжгалузева та підгалузева (інституційна), що, відповідно, розповсюджується на кілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів (Митний кодекс).

2) За формою виразу: основи (головні засади) законодавства; кодекси; положення; статути.


5. Поняття та види юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності.

Відповідальність в державному управлінні доцільно розглядати, виходячи з суб'єктів здійснення правопорушень, як відповідальність органів державного управління і як відповідальність службовців, які працюють в органах державного управління. По своєму характеру ця відповідальність є, як правило, юридичної.

Юридична відповідальність виникає між державою в особі його органів і правопорушниками, до яких застосовуються юридичні санкції. Особливістю юридичної відповідальності органів державного управління, їх службових і посадовців є те, що вона виникає усередині механізму здійснення державної влади, тобто як орган, який застосовує санкції до правопорушника, є суб'єкти реалізації державної влади - державні органи.

Залежно від галузевої структури права розрізняють такі види юридичної відповідальності: конституційна, матеріальна, дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова, кримінальна.

скачать файл


следующая страница >>
Смотрите также:
1. Економічна теорія Тема Мікроекономіка Тема Економічна політика ІІІ сучасні проблеми розвитку суспільства Тема Державно-управлінські та політико-правові питання Тема Соціально-політичні питання вступ
1176.38kb.
Орієнтований перелік питань для контролю рівня засвоєння програми курсу питання до іспиту та написання контрольних робіт хіміч г. О. Написати 3 питання по списку: Перше (1-30) Друге
57.41kb.
Й. Р. Гілецький соціально-економічна
1639.9kb.
Урок української літератури 10 клас Тема: П’єса
45.88kb.
Лекція Тема 2 (тези) Лекція 2 (тези) Тема 2 соціально-економічний розвиток І прогрес людства
97.95kb.
Тема. Сучасні погляди на патогенез лейкемії. Особливості перебігу лейкемії у дітей. Діагностика, диференційна діагностика. Сучасні підходи до лікування. Мета
314.34kb.
Політичні системи суспільства
770.67kb.
Концептуальні основи перспективного розвитку рекреаційної індустрії в Карпатах
161.87kb.
Методичні розробки уроків по темі: «Травлення. Обмін речовин» Тема. Значення обміну речовин та енергії
549.82kb.
Тема. Программные задачи Работа в блоке совместной деятельности
82kb.
Урок тема програми: «країни європи» Тема уроку: «великобританія»
79.06kb.
Всесвітня історія 7 клас. Візантія. Тема виникнення Візантії. Тема 3 §1
55.23kb.